Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц
«Упіймали!»
Береги кільця наближалися з усіх боків.
«Постривайте! Дайте виконати ВОЛЮ МЕРТВОГО!»
Боян і сам зрозуміти не міг, чому він уклав стільки сили саме в такі слова, але не сумнівався, що діє правильно.
«Воля мертвого, воля мертвого, воля мертвого…» — цей шелест не можна було почути вухами, і острови щезли.
Козак стояв біля берега по коліна у воді.
Здивування не здивування, переляк не переляк — Боян витяг мушкет зі шкіряного чохла та замінив порох на полиці. Він, ясна річ, не знав кромвелівського афоризму: «Уповайте на Господа, але порох тримайте сухим!», проте тримався саме такої думки.
При цьому він уже вкотре пожалкував, що з трьох рушниць, які він сам захопив у бою, рагана зберегла і повернула саме цю.
Ні, мушкети роботи майстрів московської «Оружейной палаты» були дуже добрі — як для мушкетів.
Просто поки рушниці набивалися з дула саморобними боєприпасами, і то навіть у найкращих стрільців, озброєних кращими (тобто дорогими) рушницями, прицільними в принципі могли бути тільки ті постріли, для яких особливо дбайливо відміряли порох, обирали (часто інтуїтивно) найкращу кулю, усе це закладали ретельно та без поспіху — тобто прицільним міг бути тільки перший постріл у бою.
Тому мушкети (рушниці для простих солдат, які, зрозуміло, повинні бути дешевими) в усій Європі робили настільки дешевими, що прицільно з них стріляти можна було хіба що впритул. А вже на відстані в кільканадцять кроків — наводь у середину ворожого війська, у когось та влучиш![114]
Утім, Драгон підозрював, що рагана все це розуміє чудово — просто голландський карабін дістався отому Павлу…
Каблучка нагрілася так, що стало боляче — це ще що за?…
І раптом він зрозумів. Як — це було неясно йому самому, але він втямив, що це один із чаклунів ворожих нацькував на нього отих… так русалки це чи ні? Він не знав, де саме Боян, але був певен, що той долатиме Дніпро.
«Якби хтось плив зі мною, вони б нічого не побачили, аж поки б я не щез.
Він теж не може бачити мене, цей чаклун, але він відчув, що я з… з ними домовився і послав наказ комусь іншому».
Кирин не міг з'ясувати тільки одного — чи знає ворог, де саме козак.
Утім, у будь-якому разі треба було подаватися геть.
* * *Вранці Боян закуняв у сідлі — востаннє виспався (і то не досхочу) ще в Чернігові, — коли знову прийшла звістка про смерть. Смерть colleg'u. Він так і не дізнався — чия саме, тим більше не знав, що якби не ця смерть, то його місія могла б перетворитися на звичайну помсту.
* * * Берестечко, день апостолів Петра і Павла (29 червня, або 9 липня — за новим стилем)Гармати наводилися на обложений козацький табір, і тисячі смертей дивилися з їхніх жерл.
Досі в поляків лише октави були, октави колюбрини,[115] що могли щось вдіяти проти укріплень хіба що з найменшої відстані. Підтягти ж їх на таку відстань — означало б залишитися без гармашів: чого-чого, а добрих стрільців у козаків тисячі. Тому ляхи посилали ядра поверх валів, та шкоди козакам від того було мало. Але тепер зі Львова підвезли ці чудовиська, тож мав початися справжнісінький розстріл.
Старий характерник стис кулаки. Він знав. Він чув про цю штуку, чув давно, якось непевно — мабуть, той, хто розповідав, і сам не знав до пуття, але тепер раптом прийшло розуміння — як це можна зробити. І чим платити…
Кулаки стиснулися ще дужче, з горлянки вирвався якийсь хриплий звук — і сивовусий козак повільно став осідати, щоб більше не підвестися вже ніколи. Однак цього ніхто не побачив — навіть ті, хто стояв на валу зовсім поряд. Бо…
…Бо вгору шугонули стовпи полум’я, увінчані клубами чорного диму. Неначе діаманти в коронах, серед цього диму блищали бронзові уламки гармат.[116]
З несамовитою люттю легкі гармати почали абияк закидати табір ядрами, і, хоча ці ядра вбивали та калічили людей, на них ніхто не звертав уваги.
«Меа culpa,[117] — Богун, один з усіх, чітко бачив, що трапилося. — Я винен. Знав же, що Філон[118] не зможе повести на прорив. Знав».
Полковник мовчки зійшов з валу — ясно ж, що сьогодні вже нічого не буде[119] — …і через кілька кроків зітнувся з купкою п’яних. З великими труднощами стримався, аби не віддати наказ тим, хто йшов позаду. «Пізно. Пізно, пізно… Треба було першого дня стратити перших, хто почав горілку курити.
