Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

— До біса йди з папертю! Тобі її жиди написали!

Боян вилаяв себе — як же він міг забути той страх, який у простолюду викликає одне слово — «папір». Вони з народження знають — папери пани пишуть: де паперть, там і лихо якесь. Багато хто з неписьменних навіть вважав, що папір наділено якоюсь чаклунською силою, тому при будь-яких заворушеннях палили архіви…

— Бий лотра!

Щось — вагою з два будинки — упало Драгону на голову — і тієї ж митті вдарила злива.

Втрачаючи свідомість, козак устиг здивуватися — щось страшне, а не дощ…

Очуняв у багні, під водою, що все ще падала з неба, — це був якийсь водоспад, а не злива.

Його підняли за руки, потягли… На ґанку стояли троє, підібрані неначе навмисне — низенький та двійко високих. Утім, старшим виявився не коротун, а один із височезних.

— Це той низовик? Якого куреня?

— Уманського…

— Щось я тебе там не бачив.

Голова розвалювалася, думати було важко.

— Паперть…

— Під таким потопом? Там усе чорнило вже змило. Звуть як?

— Ки…рин Драгон.

— Не чув. Не бачив я тебе, хлопче, і не чув про тебе.

— Я ж кажу — лотр!

Думка з болем билася в голові. Щось є, щось можна сказати…

— Може… ти й Барила не знаєш?

Старшина трохи затримався з відповіддю, і Боян уже попрощався з життям.

— Барила знаю.

— Він на зріст трохи нижчий від мене. І ось тут, — козак поплескав себе по плечу, — шрам від стріли.

— Не пам’ятаю я цього шраму.

Боян не знав терміна «суб’єктивне сприймання», але зіштовхнувся саме з ним. Приблизно в половині випадків прикмети, які пам’ятав він, не закарбувалися в пам’яті невідомого старшини. Чи навпаки.

— Кошовий отаман… ми з ним на зріст однакові.

— Та ні, він вищий.

— Лотр, я ж кажу, лотр!

«Його що, чари не взяли? Ні, він повірив. Помщається мені, здоровому, за своє каліцтво. Подобається йому людей губити».

Він знову втратив свідомість, а коли очуняв, козаки повірили, бо він марив про бої, згадував Богуна, а марення про песиголовців низовики просто не зрозуміли:

— Щось він ляхів часто псами лає…

— А як же їх ще назвати?

Та за цей час, поки непритомний лежав, зникли всі сліди — і чаклунські, і звичайні…

Крім усього, Іван Ріг[105]із товаришами вірити вірив, але… Вони рушили на Січ, і з усього відчувалося, що спробу відділитися і повернути кудись в інший бік не сприймуть. Вартувати вночі його також не ставили…

Під плескіт весел — човном пливли — козак утішав себе думкою, що не так уже й багато чаклунів на землі…

«Як тільки когось знайду — він повинен ще кількох знати… Піду від одного до іншого, а знайду! Аби лишень доти в халепу не встряли! Утім, Тяфка десь там залишилася, вона їх знайде, допоможе».

На Січі колобродило… Хмельницькому відгиркувалася його політика, хоча питання — чи міг він проводити якусь іншу — в даному випадку залишається відкритим.

На початку повстання козацтво вирушило на волость — на Січі мало хто й залишився. Після Зборівського миру гетьман не перешкоджав тим, хто не потрапив до сорокатисячного реєстру, йти за пороги — либонь, сподівався, що їх задовольнять особиста воля (шляхта, що поверталася до своїх маєтків, до Січі не добралася б) та певні привілеї низовикам.

Але сталося не так, як гадалося… Далеко не всі згодні були задовольнитися волею та привілеями тільки для себе. І як закономірний наслідок — два криваві заколоти та їх криваве придушення, що залишили свій слід у людських серцях…

І ось тепер далеко не всі з десяти-п’ятнадцяти тисяч, що їх можна було зібрати за порогами, рвалися до бою. Навіть загін на допомогу Небабі формувався повільно, хоча той і обіцяв щедру платню.[106]

Утім, Драгона Січ зустріла великою несподіванкою.

— А ти запанів, хлопче! Сам Богун тобі шле дарунки!

Дарунки були дуже потрібні — рушниця московської роботи, форкет[107] та щит вірменський — з лози виноградної, накрученої навколо умбону.[108] Якщо такий щит уміло підставляти під удар, він може протриматися досить довго.

– І ще, — кошовий понизив голос, — просив полковник, щоб ти взяв собі за молодика козака, що оце привіз. Він сьогодні зранку приїхав…

Очі кошового просто свердлили Бояна…

— Знаю я цього парубка…

Більш нічого не сказав Драгон, бо брехню кошовий міг і відчути, а так січові закони на його боці: нікого не обходить, хто, чому та звідкіля — у Бога вірує, перехреститися вміє, горілку п’є, ще й я поручився, і цього більше ніж досить…

Вони вдвох вийшли на січовий майдан. Рагана, одягнена хлопцем, усміхалася невідомо чому.

— Не шукай, на шаблі немає літер. Усе в моїй голові.

Боян, примружившись, подивився на небо.

— Треба їхати до Чернігівського полку. Небаба навіщось шукає сильного ворожбита, непогано б знати, нащо він йому потрібен.

— Ще молодики козаку не наказували… Я, звісно, вдячний за дощ…

Рагана похитала головою.

— Дощ ти викликав