Обре, сховайся добре! - Костянтин Артемович Когтянц

Відьма відповіла на ці слова дуже промовистим поглядом. Вона була впевнена, що викрутиться.

— Зроби таку ласку — знайди полковника Богуна…

Боян був переконаний — чаклуни якось пов’язані між собою, недарма так упевнено кажуть: такого досі ніхто не робив.

— …розкажи все. Та головне — це московські драгуни. Я з посадки[63] бачу, сам таким був два роки.

Драгон не став пояснювати, що, крім посадки, у двох з трійки були однакові мушкети, причому дуже характерні — саме такі почали вводити серед драгун, коли він був одним з них. І що серед тих самих драгун — як «кормових», що їх набирали на літо, так і постійних, яких наділяли землею та звільняли від податків, — було чимало втікачів з України, що знімало питання: чому переслідувачі говорили українською мовою.

Усе це значно ускладнювало завдання: драгунів не вчили на шаблях битися, не вмів і Кирин. Воював келепом та щитом. Але якщо це колишні козаки, які втекли до Москви, то шаблі у них не для краси, зовсім ні.

— Я з тобою, — піднялася Галка-рахман.

«Точно — її ж кулі не беруть. Оце діло!»

— Стріляти вмієш?

— Звідкіля?

Троє почули, що їх наздоганяють, і не те щоб занепокоїлися (чути ж бо, що один вершник), але ж береженого Бог береже. За знаком отамана Федір (якому Бог дав сили на двох, а от розум, мабуть, передав комусь іншому, кого обділив силою) приготував мушкет, з якого — попри його вагу — вмів стріляти однією рукою, Дем’ян зійшов на землю теж із мушкетом у руках, сам отаман витяг дорогого голландського карабіна, який — на відміну від мушкета — дозволяв прицільну стрільбу, і притис його до щоки.[64] Навряд чи цей одинак насмілиться опиратися — зразу під трьома дулами. А якщо хтось просто їде у своїх справах — усе зрозуміє.

— Аго-ов! Православні!

— Тобі чого?

Драгон під’їздив так, що його праву руку не було видно.

— Нічого! Бачу, що попереду козаки їдуть, то гукнув, аби не…

З цими словами Драгон зістрибнув на землю, бо битися кінно він не вмів — в усьому світі драгони лише їздили верхи, а воювали на ногах, у Московському царстві їм навіть шабель не видавали… Невдало стрибнув — з голови впала шапка. Утім, супротивники заспокоїлися.

— Ба-бах!!! — Рахман пальнула з рушниці — ясна річ, мимо — і вискочила з кущів, щось дико волаючи і розмахуючи кинджалом покійного Петра Білого.

І хоча цей прийом відвертання уваги винайшли, мабуть, ще до потопу, він частково себе виправдав: Дем’ян та Федір пальнули саме в рахмана, і один із них влучив — від удару жінка не встояла на ногах.

Отаман був досвідченішим — його куля вдарила в бік Драгона і не влучила в серце тільки тому, що Кирин крутонувся, метнувши ножа і вихопивши пращу песиголовця.

Випробувавши її по дорозі, козак дійшов висновку, що секретів тут два: треба підібрати пласке, гладке каміння і махнути особливим махом. Далекобійність була мізерною, навіть меншою, ніж у пістоля, але точність — кращою.[65]

Отож, коли на нього скерував коня Федір, вихопивши з-за пояса кістень (отаман падав з ножем у горлянці), то козак обома руками махнув пращею — і вершник, який просто не зрозумів, що таке в руках ворога (як колись не зрозумів цього Голіаф[66]), вилетів із сідла.

Рахман спробувала атакувати Дем’яна, але саме спробувала: хоча той і перелякався до смерті (бачив же, що влучив просто в груди, а на такій відстані мушкет пробиває людину наскрізь, причому в отвір поранення два кулаки влізуть), проте інстинктивно знайшов правильний шлях: перехопивши мушкет обома руками, ударив так, що, мабуть, уклав би на місці гов’яда.[67] Козак подумки вилаяв себе за те, що не взяв вогнепальної зброї. Коли вирішував, то здавалося, що отак краще приспати пильність: побачать, що рушниці немає, — не стануть зразу стріляти.

Боян метнув другого (і останнього) ножа, але Дем’ян ухилився. І, випустивши мушкета з рук, пішов на Драгона з шаблею.

Хоча Дем’ян не був першим рубакою не тільки в світі, але, мабуть, і в своєму місті, Драгонові було тяжко. Він ледве встигав приймати удари на щит, від якого летіли шматочки шкіри та дерев’яної основи.

Коли ж він спробував ударити чеканом, противник швидко ухилився і так махнув шаблею, що Кирин мало не залишився без руки. Доводилося, обороняючись, чекати на помилку ворога — а її все не було…

Помилки припустився він сам: противник намагався зайти з правого боку, Драгон потроху розвертався — поки сонячне світло не вдарило просто у вічі.

Уже не сподіваючись ні на що, козак щосили — і майже наосліп — махнув клевцем.

Страшний біль обпік голову, але тієї ж самої миті Драгон відчув власний удар — так, неначе дошку пробив.

Кров заливала очі, але, витерши її рукавом, Кирин побачив, що ворогові ще гірше!