Пандем - Марина та Сергій Дяченко

буденно сказав Нікас. — Є ще другий «потік» безпандемників… Цим людям переважно за п’ятдесят — ті, кому в рік початку Пандема було за двадцять чи за тридцять. Це люди, які будують свій шматочок життя свідомо… От Басистий. Його за багато що можна осудити, але він відповідає за кожен свій вчинок, у нього є конкретна мета, і він до неї йде.

— Ви…

— Так, я теж. Коли я починав оце все, — Нікас повів рукою довкола, — мало хто вірив, що я хоч би хатинку збудую… Але ось — повноцінна лабораторія, точніше, мережа лабораторій. Ми ведемо дослідження у двох напрямках — зсередини, так би мовити, і ззовні. Ловимо Пандема в собі — у психіці, в мозку… І ловимо Пандема на Землі — у нас ціла система супутників, деякі нам дісталися задарма — наприклад, старі добрі супутники зв’язку…

— Як мені відомо, такі роботи ведуться постійно ось уже двадцять п’ять років, — сказав Кім.

Нікас кивнув:

— Так… Але у нас у перших позначилось якесь просування.

Кім промовчав. Нікас з розумінням усміхнувся крізь бороду:

— Не вірите… Я вже років п’ятнадцять живу поза Пандемом. Я, певно, чи не перший на землі безпандемник… І всі мої працівники безпандемні. Просто-таки стерильно-безпандемні. Інакше його не можна досліджувати, зрозумійте… Я відповів на частину ваших запитань? Що б ви ще хотіли довідатися?

— По-вашому, Пандем — не особистість?

— Ні.

Кім чомусь чекав, що бородань відповідатиме довго. Що він добиратиме слова, жестикулюватиме, замовкатиме, потиратиме долоні…

— Хто ж він? Або — що він?

— Ми намагаємося це зрозуміти, — лагідно нагадав Нікас.

— Бачите…

— Я знаю, ви були одним з перших контактерів. Він прийшов до вас двадцять п’ять років тому у вигляді людини, у вигляді хлопчика, і його поява була пов’язана, з одного боку, з потрясінням, з другого боку — з потужною позитивною емоцією… Те саме було й зі мною.

— Невже?!

— Я теж контактер. До мене він теж свого часу прийшов… Як бачите, з усього, що я говорю, аж ніяк не випливає, що Пандем — зло. Розумієте, Пандем узагалі поза категоріями добра і зла… Хоч з самої своєї появи він неявно оперує цими категоріями, домагаючись найефективнішого «злиття» з людиною. Встановлюючи контакт, він діяв, виходячи з того, що кожен з нас хотів почути. Говорячи, наприклад, з вами, він намагався відповідати вашому розумінню добра — приблизно-християнському, помірно-ліберальному уявленню. Ні?

Кім мовчав.

— У вас склалося уявлення, що саме до вас Пандем ставиться по-особливому? Виділяючи вас з усього іншого людства? Поздоровляю, таке саме враження склалося і в мене. І в кожного — свідомо, підсвідомо…

— Ви вважаєте, що Пандем — маніпулятор?

— Коли ми підемо в лабораторію, я вам покажу наші маніпулятори, це такі гнучкі хапалки, які переміщають об’єкти всередині експериментального простору… Кіме, що досконаліші засоби зв’язку, то більше людей одночасно піддається маніпуляції. Пандем — досконалий засіб зв’язку. Результати його практичних зусиль вражають. Людство рвонуло вперед на багато сотень років — у всьому, крім того, що стосується розвитку особистості…

— І ви думаєте, буцімто знаєте, що ним керує? Ви можете сказати мені про його мету?

— Ми над цим працюємо, — Нікас дивився в очі Кімові великими, схожими на добрі каштани очима. — Щодо його мети в нас нема, чесно кажучи, жодної хоч трохи обґрунтованої гіпотези — поки що. Але нам цілком ясно, що він не досягає цієї мети — і тому міняє тактику. Спершу відхід в альтанки, потім повний перегляд методів виховання… Він намагається виростити нових дітей, причому головна з рис, які він наполегливо формує, — та сама воля, від якої перше пандемне покоління так легко відмовилось… Як прогност, я вам можу сказати майже напевно, що через кілька років система виховання зміниться й посилиться так, що замість доброго друга діти вбачатимуть у Пандемі не цілком зрозуміле, проте дуже суворе верховне божество… Інший імовірний сценарій — він передоручить примус і покарання людям-вихователям, а сам виступатиме богом-утішальником. Але цей другий сценарій менш імовірний саме тому, що так би вчинила розумна людина. Пандем розумний, але він не людина…

— Ви вважаєте, йому потрібне людство, в якого є воля, — пробурмотів Кім.

— Можливо… Та це тільки та частина правди, яку ми бачимо. Є ще один дуже цікавий ефект — статистичний… Розумієте, якщо в допандемному світі амплітуда між силою сильних особистостей і слабкістю слабких була велика, то тепер вона просто колосальна. Людство схоже не на ліс з різним рівнем верхівок, а на поле, де велетенські дерева сусідять не з пеньками навіть… З ямами в землі! Величезна різниця потенціалів… І якщо припустити — гіпотетично, — що ось Пандем припиняє свою присутність… Припустити як експеримент… Ті кілька тисяч людей з гіпертрофованою волею автоматично підкоряють собі мільярди інфантилів! Створюються нові жорстокі імперії — за місяць!

А чи справді він розумний, подумав Кім розгублено.

— …До речі, дещо про Пандемову мету може сказати аналіз екіпажу Першої космічної експедиції, — бородатий Нікас уважно спостерігав за ним.

— Невже? — Кім підняв голову.

— Еге ж… Сто шістнадцять душ, чоловіків і жінок, усі вони народилися або при Пандемі, або незадовго до нього. Різні етнічні групи, різні типи темпераменту, що складаються, проте, в гармонійний візерунок екіпажу, якому доведеться прожити в замкнутому просторі чортзна-скільки років… Усі чудово соціалізовані. У всіх розвинена здатність до волевиявлення. Якщо відкинути деякі специфічні критерії… усе-таки це космічна експедиція, до кожного члена її висуваються чисто «технічні» вимоги… є гіпотеза, що команда Першої — дібрані Пандемом за відомими йому ознакам вдалі особини, які десь там складуть вдалий соціум… Даруйте, Кіме, але в мене на сьогодні заплановано роботу. У вас ще є питання?

Розділ двадцять третій

Мишко Каманський терпіти не міг шкільної практики.

Торік — якось — був єдиний раз, коли Мишко на практиці