Країна Мумі-тролів. Книга друга - Туве Маріка Янссон

Зіткнення було неминучим. Мумі-троль відлетів убік, глибоко зарившись у сніг, а десь унизу чувся сміх Вітрогонки. До нього враз долучився інший сміх… Так сміятися могла лише одна-єдина істота в усьому світі.

— Маленька Мю! — загорлав Мумі-троль з ротом, напханим снігом.

Він виборсався з кучугури, не тямлячись від щастя. Зі снігу дійсно визирала Маленька Мю. Вона вирізала у кавниковій шапочці дірки для голови та рук, а там, де мав бути живіт, цвіла вишита троянда.

— Маленька Мю! — тішився Мумі-троль. — О, якби ти знала… Усе зовсім не те… так самотньо… А пригадуєш, улітку…

— Зараз зима, — урвала його Маленька Мю, витягаючи зі снігу срібну тацю. — Гарно беркицьнулася, правда?

— Я прокинувся і не міг заснути, — не слухаючи її, оповідав Мумі-троль. — Двері не відчинялися, сонце зникло, і навіть той, хто мешкає під посудним столиком…

— Так-так, усе зрозуміло, — весело підхопила Маленька Мю. — А потім ти обклеїв усі стіни глянцевими листівками. Дуже на тебе схоже… Цікаво, чи зможе таця ковзати швидше, якщо її натерти воском?

— Непогана ідея! — озвалася Вітрогонка.

— По кризі, напевно, летітиме ще швидше, — висловила здогад Маленька Мю. — Якщо у будинку Мумі-тролів знайдеться добре вітрило.

— І якщо не стихне вітер, — додала Вітрогонка.

Мумі-троль замислено подивився на обох, а тоді стиха сказав:

— Можете позичити мій сонячний тент.

По обіді ніс Вітрогонки відчув, що насувається Велика Холоднеча. Вона облила снігового коня водою з річки і наносила до купальні дров.

— Не виходьте нині з хати, — порадила своїм помічницям. — Бо вона ось-ось надійде.

Невидимі мишки закивали головами, а у шафі щось схвально зашаруділо. Тоді Вітрогонка подалася надвір, аби попередити решту.

— Не хвилюйся, — заспокоїла її Маленька Мю. — Як тільки мороз почне щипати за пальці, я відразу заховаюся в купальні. А Мюмлю завжди встигнемо прикрити соломою…

І крихітка помчала кригою на своїй срібній таці.

Вітрогонка попрямувала далі, в Долину. По дорозі їй стрінулося білченя з гарним хвостиком.

— Сьогодні увечері заховайся у дуплі, бо ось-ось прийде Велика Холоднеча, — застерегла вона малюка.

— Гаразд, — погодилося білченя. — Ти не бачила часом шишку, яку я заховав десь тут поблизу?

— Ні, не бачила. Пообіцяй не забути про те, що я тобі щойно сказала.

Не виходь з дупла, коли посутеніє. Це дуже важливо!

Білченя неуважно кивнуло.

Вітрогонка рушила до будиночка Мумі-тролів, видряпалася мотузяною драбиною на дах, відчинила віконце на горище і покликала Мумі-троля.

Він саме лагодив купальну одежину родини, загниваючи дірки червоною бавовняною ниткою.

— Я хотіла лише попередити, що насувається Велика Холоднеча! — гукнула Вітрогонка.

— Ще більша? — запитав Мумі-троль. — Які ж ті холоднечі бувають?

— Ця найлютіша, — пояснила Вітрогонка. — Вона прийде просто з моря, коли спадуть сутінки і небо стане зеленим.

— Це жінка? — здивувався Мумі-троль.

— Так, до того ж дуже вродлива. Але остерігайся дивитися їй у вічі, бо замерзнеш на крижинку. Станеш схожим на хрусткий хлібець, і будь-хто зможе поламати тебе на маленькі шматочки. Тому увечері не виходь з будинку.

З тими словами Вітрогонка подалася геть.

Мумі-троль зійшов у льох, наповнив водою паровий котел, понакривав ковдрами свою сонну родину, а тоді завів усі годинники і покинув будинок.

Йому кортіло побачити Крижану Пані.

Коли Мумі-троль зійшов униз, до купальні, небо зблідло і почало набирати зеленкуватої барви. Вітер заснув, сухі мертві стебла осоки завмерли непорушно біля берега.

Він прислухався. Здавалося, сама тиша дуже тихенько щось собі наспівує. А може, крига, що чимраз тугіше сковувала море.

У купальні було тепло, на столі стояв блакитний чайник Мумі-мами.

Мумі-троль сів у плетене садове крісло.

— Коли вона прийде? — запитав він.

— Скоро, — відказала Вітрогонка. — Але ти не турбуйся…

— Я не турбуюся про Крижану Пані, турбуюся про інших. Про тих, кого зовсім не знаю. Скажімо, про того, хто мешкає під посудним столиком. Чи у моїй шафі — он там, у кутку. Чи про Мару, котра лишень знає, що мовчки витріщатися.

Вітрогонка замислено потерла носика.

— Бач, — мовила вона, — чимало таємничого і дивовижного трапляється лише взимку, а не влітку, восени чи навесні. Тоді з’являються розмаїті нічні створіння, яким ніде нема притулку. Мало хто вірить у їхнє існування. Увесь рік вони ховаються від сторонніх очей, коли ж оповитий спокоєм навколишній світ стає білим, ночі довгими, а все живе впадає у зимовий сон, виходять зі своїх сховків.

— Ти їх знаєш? — поцікавився Мумі-троль.

— Лише декого. Скажімо, отого, що мешкає під посудним столиком, знаю дуже навіть добре. Однак він ревно оберігає свої таємниці, тож я не зможу вас познайомити.

Мумі-троль пхнув лапкою ніжку стола і зітхнув:

— Зрозуміло, аякже. Але я не хочу жити серед таємниць! Що ж це за життя: потрапляєш у цілком новий для себе світ, а ніхто й не поцікавиться, звідки ти взявся і як жив раніше! Навіть Маленька Мю не бажає розмовляти про справжній світ.

— Нікому не відомо, який світ справжній, а який — ні, — сказала Вітрогонка, притиснувшись носом до шибки. — Он вона вже йде…

Маленька Мю розчахнула двері й шпурнула на підлогу срібну тацю, яка задзвеніла, падаючи.

— З вітрилом цілком незле, але тепер мені потрібна муфта, — заявила вона. — Скільки б я не кроїла, з шапки— грілки твоєї мами ніколи не вийде муфта. У такому вигляді, як зараз, її навіть їжакові-переселенцеві не подаруєш[7].

— Воно й видно, — Мумі-троль похмуро зиркнув на шапочку-грілку, якою Мумі-мама накривала кавник чи яйця до сніданку.

Маленька Мю пожбурила шапочку на підлогу, а одна з мишок-невидимок миттю викинула її до пічки.

— То що, скоро вона вже прийде? — нетерпеливилася Маленька Мю.

— Гадаю, так, — поважно відповіла Вітрогонка. — Ходімо поглянемо!

Вони вийшли на поміст купальні, витягнувши носики до моря.

Нічне небо мерехтіло зеленавими переливами, увесь світ, здавалося, був зроблений з тонкого скла. Навколо панувала непорушна тиша, великі яскраві зорі блищали над їхніми головами, віддзеркалюючись у лискучій крижаній поверхні моря. Було жахливо холодно.

— Так, — кивнула Вітрогонка, — вона вже йде. Повертаймося до хати…

Мишки покинули забави й притихли під столом.

Ген далеко кригою простувала Крижана Пані. Вона була біла, немов стеаринова, та якщо дивитися на неї через шибку праворуч, то здавалася рожевою, а якщо праворуч — то ясно-зеленою.

Раптом Мумі-троль відчув, що шибка стала такою холодною, аж йому заболів ніс, і він налякано відсахнувся.

Товариство сиділо навколо пічки, очікуючи приходу Крижаної Пані.

— Не дивіться туди, — порадила