Артеміс Фаул. Утрачена колонія - Йон Колфер

УДК 82-92

ББК 84-445

К 60

Є авторизованим перекладом і ліцензійним виданням творів,

опублікованих PUFFIN BOOKS LTD.

Title of the original edition: Artemis Fowl and the Lost Colony.

Колфер, Йон

К 60      Артеміс Фаул. Утрачена колонія. — X.: Видавництво «Ранок»,

2016. —416 с.

ISBN 978-617-09-2915-0

Коли інтелект Артеміса Фаула працює не на повну силу, йому стає нудно. Та невдовзі стрімко розпочинається нова неймовірна пригода з подорожами в ту­нелях часу і простору, зняттям давнього закляття і врятуванням цілого острова. Артеміс знову кидається рятувати світ. До речі, наш герой дізнається, що не та­кий уже він і унікальний. Адже на арені з’являється юна злочинниця Мінерва Парадізо...

ББК 84-445

Разом дбаємо

про екологію та здоров’я

© Text copyright © Eoin Colfer, 2006

© TOB Видавництво «Ранок», 2016

ISBN 978-617-09-2915-0

ISBN 978-617-09-2915-0

Баджеру. Чоловікові. Легенді.

ГЛАВА 1: ПОСТРІЛ У МИНУЛЕ

Барселона, Іспанія

«ЩАСЛИВИЙ» – це те слово, яким можна було схарактеризувати охоронця Артеміса Фаула. «Радісний» і «задоволений» теж навряд чи можна було б застосувати до нього чи до тих, хто перебував поруч. Та й балакучим його важко було назвати, хіба що мова йшла про запасні виходи чи таємну зброю. Цього самого дня Батлер з Артемісом були в Іс­панії, і охоронець-євразієць був навіть похмурішим, ніж зазвичай. Його юний підопічний, як завжди, ускладнював його роботу. Артеміс наполіг, щоб вони стояли на тротуарі барселонської Пасаж де Грасія от уже понад годину під полуденним сонцем, де нечис­ленні тоненькі деревця аж ніяк не могли захистити їх від спеки та можливих ворогів.

Це була вже четверта незрозуміла подорож за Кордон за останні кілька місяців. Спочатку Един­бург, потім Долина Смерті на американському Захо­ді, після цього виснажливий марш-кидок до напро­чуд негостинних теренів Узбекистану. І от тепер Барселона. І все це, щоб дочекатися таємничого не­знайомця, який досі не з’явився.

Дивна парочка стояла на людній вулиці. Величез­ний мускулистий чоловік: за сорок, у костюмі від Гюго Босс, із голеною головою. І тоненький підліток: блідий, чорноволосий, з великими пронизливими вугільно-чорними очима.

— Чому ти весь час крутишся, Батлере? — роздра­товано запитав Артеміс. Відповідь на своє запитан­ня він і так знав, але згідно з розрахунками, гість, на якого вони чекали, запізнювався на хвилину, і хлопець дозволив собі виплеснути незадоволення на свого охоронця.

— Ви самі чудово це розумієте, Артемісе, — відпо­вів Батлер. — А раптом десь засів снайпер або при­чаїлася прослушка? Я мушу забезпечити максималь­ний захист.

Саме зараз Артемісові кортіло продемонструвати свою геніальність. Таке з ним не часто трапляється. І хоча, як на чотирнадцятирічного хлопця, така де­монстрація просто вражала, вона дуже дратувала того, кому призначалася.

— По-перше, дуже малоймовірно, що на мене по­лює снайпер, — сказав хлопець. — Я ліквідував вісім­десят відсотків своїх нелегальних справ і перекинув капітал на інші напрочуд прибуткові справи. По-друге, якби хтось і захотів нас прослуховувати, йому б скоро довелося вимикати обладнання і йти додому, бо третій ґудзик на твоєму піджаку випро­мінює імпульси солініума, що видаляє записи з будь-якої плівки, людської чи ельфійської.

Батлер провів очима пару, зачаровану Іспанією і юним коханням. У чоловіка на шиї висіла відеокамера. Батлер винувато торкнувся пальцем третього ґудзика.

— Ми могли зіпсувати декому відео з медового місяця, — погодився він.

Артеміс знизав плечима.

— Невелика ціна за мою безпеку.

— А чи є третій пункт? — невинно поцікавився Батлер.

— Так, — кивнув Артеміс. Той, на кого вони чека­ли, досі не з’явився. — Я хотів сказати, що якби снай­пер і був десь на даху, то лише на тому будинку, що позаду нас. Тож ти маєш стояти у мене за спиною.

Батлер був найкращим серед охоронців, але на­віть він не зміг би на сто відсотків точно сказати, на якому з дахів може перебувати потенційний убивця.

— Добре. Розкажіть, чому ви так вважаєте. Я ж знаю, що вам кортить це зробити.

— Гаразд, коли вже ти просиш. Жоден снайпер не розташувався б на даху Каса Міла, що на тому боці

вулиці, оскільки будинок відкритий для публіки і ка­мери зафіксували б, коли він прийшов і пішов.

— Він або вона, — виправив Батлер. — Сьогодні снайпери переважно жінки.

— Він або вона, — виправився Артеміс. — Два бу­динки праворуч прикриті деревами, тож турбувати­ся не треба.

— Так. Продовжуйте.

— Будівля ліворуч за нами — фінансові заклади з наліпками «Під охороною» на вікнах. А професіо­нали намагаються уникати будь-якої конфронтації, якщо їм за це не заплатили.

Батлер кивнув. Саме так.

— Отже, я роблю логічний висновок, що наш уявлюваний снайпер обрав би чотириповерхову кон­струкцію за нами. Це житловий будинок, тож зайти туди дуже просто. З даху він чи вона може вести прицільну стрільбу, охорона погана, а скоріше, її не­має зовсім.

Батлер гмикнув. Може, Артеміс має рацію. Але у грі на захист «можливо» не так заспокоює, як бро­нежилет.

— Можливо, ви маєте рацію, — визнав охоронець, — Але це якщо снайпер такий же розумний, як і ви.

— Слушне зауваження, — кивнув Артеміс.

— І мені здається, що ви можете добрати пере­конливих аргументів до будь-якого з будинків. Ви­брали це, щоб я не заважав вам дивитися в той бік, тож я можу зробити висновок, що той, на кого ми чекаємо, має прийти саме з боку Каса Міла.

Артеміс посміхнувся:

— Молодець, друже.

Каса Міла — будівля початку двадцятого століт­тя, спроектована відомим іспанським архітектором Антоніо Гауді. Стиль арт-нуво. Фасад складається із вигнутих стін і балконів з витими металевими поручнями. На тротуарі біля будинку було повно туристів, що юрбилися в очікуванні денної екскурсії по вражаючому дому.

— Ми впізнаємо нашу людину серед цієї юрби? Ви впевнені, що її досі немає? А якщо вона стоїть і спостерігає за нами?

Артеміс посміхнувся, блиснувши очима.

— Повір мені, її тут немає. Якби була, галасу бу­ло б набагато більше.

Батлер нахмурився. Саме зараз він би охоче ви­слухав усі факти. Але це не в стилі Артеміса. Для юного ірландського генія ефектне пояснення було частиною плану.

— Принаймні, скажіть, чи озброєний наш інфор­матор?

— Сумніваюся, — відповів Артеміс. — А якщо і так, він з нами більше секунди не пробуде.

— Секунду? Примчиться через космос, чи що?

— Не через космос, друже, — поглянув на