Будеш мені нареченою - Анна Пахомова

Проте віскі здається зіграло з ним злий жарт, ну або у нього дивно викривленне почуття гумору. 

Проте заява колишнього однокласника змусила мене раптом відпустити напругу, яка стискала нутрощі. 

- Я не жартую, - продовжує чоловік. І пружина в моїх грудях знву затискається. Тобто не жатує? 

- Як це? - питаю, знову відпиваючи сік. В горлі трішки пересохло. Чи то від споглядання ідеальних форм Тимура, чи від того, які божевільні ідеї поміщаються  в його голові. 

Раптом усвідомлюю, що страшенно втомилася. Життя складалося зовсім не так, як я планувала, все було неправильно. Я відсунула від себе спорожнілий келих.

- Мені потрібна наречена, - каже Тимур. - Новим членом лікарняної ради виявилася одна нав'язлива дамочка, з якою я колись зустрічався, і тепер вона тримає мою кар'єру у своїх руках. Єдиний спосіб тримати її на відстані - дати їй зрозуміти, що я міцно зайнятий.

- А я яким чином вписуюся в цей план?

Тимур схиляє голову й уважно дивиться на мене. Погляд у нього аж занадто пильний. Ніби зазирає  в душу, а не в очі. Напевно так він вдивляється в рану пацієнта. Наче хоче побачити там щось більше, аніж серцебиття. Рух самого життя. По хребту знову пробігають хвилі мурах. 

- Тобі фальшивий наречений теж може бути корисний, - каже чоловік. Кивок в бік дверей, куди втік Родіон. 

Я відчуваю дике збентеження. Я втомилася, і, якщо бути чесною, серце моє зрадницьки занило. Все це звучало якось підозріло.

- Яким чином?

- Від тебе відвалять всі непрохані залицяльники, - каже Тимур. - Ти занадто м'яка, щоб відверто сказати їм, що ще не готова до побачень. Якщо ми зробимо вигляд, що заручені, всі від нас відстануть. Я зможу зосередитися на роботі, і незабаром ні в кого в лікарні не буде сумнівів у тому, що саме я маю стати головою кардіології, - він помовчав трішки. І зрозумівши, що його вигоди мене мало цікавлять, додає. - А тобі я заплачу, Люд. Скільки треба. Ти ж казала, що колишній чоловік залишив кредити. Я закрию їх всі, всього за одну маленьку послугу. Ну гаразд - не маленьку. Але  я думаю воно того варте. 

Я калуду лікті на стіл і подаюся вперед. Коли він виставив ситуацію в такому світлі, усе здавалося досить розумним.

- Ти впевнений у цьому? - питаю. 

- Абсолютно.

- Якщо ми заручені, то чому тримали це в секреті?

- Щоб не відволікати увагу від Гната. Майбутнє весілля Гната з усіх висмоктує енергію, - каже Тимур. І зрозумівши, що я не розумію про кого мова пояснює. - Він був сьогодні тут зі мною. Це мій давній приятель. 

- Ну добре, припустимо, - погоджуюсь я. 

- Скажеш, всім що це я просив тебе мовчати. - Він знову бере мене за руку, і по шкірі раптом проходить ледь помітний озноб.

- Хм... може спрацювати. Я можу подумати до завтрашнього ранку? - питаю я, і Тимур кивнув.

- Запиши мій номер телефону, зранку у мене операція, а пізніше набереш, ми поговоримо про деталі. 

Я вивільняю руку і відкидаюсь назад, переплетячи пальці на колінах. Долоню все ще злегка поколювало. Я розумію, що погодитися на пропозицію Тимура буде просто, але як же мій син? Він не зрозуміє, що ми просто прикидаємося. Хоча йому лише три роки, останнім часом він часто запитував про тата, якого зовсім не пам'ятав.