Будеш мені нареченою - Анна Пахомова
У мене видалися не найкращі часи. Мені так і не випала нагода підвести риску у стосунках із чоловіком. Я страшенно злилася на нього, я говорила собі, що ненавиджу його, але він був моїм першим коханням. У нас була спільна дитина, і байдуже, скільки жінок побувало в його ліжку, я... я не була готова до того, що він так раптово кине мене. Кине назавжди.
Я потерла пальцями пульсуючу потилицю, і вкотре озираюсь на Тимура. Він сидить в компанії друзів і я буквально благаю його поглядом - “Зроби що-небудь!”. Це відчай.
Родіон певно намагався мене вразити. Привіз в заміський клуб, де збираються одні багатії. Як, наприклад відомий в місті кардіохірург Тимур… Чорт знову про нього думаю.
- Може мартіні? Чи ти надаєш перевагу міцнішим напоям? - питає начальник.
- З чого ви взяли? Я схожа на алкоголічку? - в грудях підіймається обурення.
- Ну відверто сказати - твої запізнення, і хворобливий вигляд останнім часом наштовхують колектив на плітки, - погоджується Родіон. - Але повір, тебе ніхто не засуджує, пережити, те, що ти…
- Я не вживаю алкоголь взагалі! - відрубую я. Не хочу його улесливого вдаваного співчуття - він і гадки не має, що це таке - втратити кохану людину двічі! При чому назавжди. І мати вдома його маленьку копію, яка постійно нагадує про той біль, що завдав його батько.
- Але тобі не завадить келих чогось бодай неміцного, - наполягає Родіон. - Ти занадто напружена.
Він плескає мене по руці. Огидне відчуття - мов слимак торкається шкіри. І знову каламуть в душі. Черговий погляд на Тимура.
- Дарма я погодилась на цю зустріч, - кажу стримано.
- Ми ж навіть не перейшли до розмови про головне.
- Про що головне? Я не збираюсь спати з людиною, яка мені неприємна, - хитаю головою.
- Навіть - неприємний? - в очах Родіона з'являється гнів. - Давно корону вдягла, Людо? Що ж я хотів по нормальному і галантно, але ти і це зіпсувала. Поглянь на себе…
Я різко підводюсь. Але в цю мить на моє плече лягає чиясь рука.
- Що тут відбувається? - чую злий голос Тимура. Ми говорили з ним не більше десяти хвилин в клініці, але його голос я, здається не сплутаю ні з чиїм у світі. - Цей тип тебе образив? - кивок на Родіона.
З теплою долонею Тимура на плечі мені відразу стає спокійніше. Немов зняли якийсь тягар з шиї.
- Ти ще хто такий і чому лізеш?
- Полегше, взагалі то ти підкочуєш до моєї дівчини, і ви ще маєте мені пояснити що вона робить в компанії такого дебіла як ти, - Тимур говорить суворо, але я бачу, що його злість направлена на Родіона, тому ледве стримую посмішку. Нерви.
- То у тебе є хлопець? - Родіон кривиться. - Тепер вся ясно! - він злий, але опановує себе напрочуд швидко. - Я - колега Людмили, ми мали обговорити певні робочі питання, але бачу це зараз не на часі. Завтра на роботі поговоримо, Людо!
І погляд який я ловлю на собі не обіцяє мені нічого хорошого.
Але зараз я втішена бодай тим, що спекалась його присутності. Родіон широкими кроками йде геть з клубу. Я ж розгублено повертаюсь до Тимура.
Зустрічаюсь з ним поглядом і коліна слабнуть. Перенервувала.
- Не заперечуєш проти компанії? - питає Тимур.
Його неслухняне волосся падає на лоб, і я раптом згадала його зовсім хлопчиськом, коли його шевелюра була такою ж дикою, як і він сам. А тепер він став хірургом, який творить чудеса на операційному столі.
- Боюся, сьогодні я не найкращий співрозмовник, - кажу втомлено. І подумки уявляю вартість таксі з цього місця додому. От же ж дідько драний!
Тимур сів на стілець, який зовсім недавно займав інший чоловік.
- Неправда.
- Справді. День був сьогодні просто жахливий.
- Невдале побачення?
- Я б це не назвала побаченням, якби мені навіть мільйон гривень запропонували!
Тимур подає знак офіціантові, і йому майже одразу ж приносять пузатий келих із віскі.
- За старих друзів. - Він підіймає свій келих.
- За друзів. - я легенько торкаюся його келиха своєю склянкою з соком і роблю ковток.
Я ловлю себе на тому, що трохи заздрю Тимуру. Він завжди отримував те, чого хоче, і, на відміну від мене самої, цілком задоволений своїм статусом. - А як минув твій день? Пам'ятаю, ти казав про важливе призначення на нову посаду. Як все пройшло?
- Не так, як я планував.
- На тебе це не схоже. Що сталося?
- Раптово з'явилася одна стара знайома і однією своєю присутністю створила проблеми, як зазвичай, тому мені довелося її заткнути, - сказав Тимур, зробивши великий ковток віскі.
- Як це? - здивувалася я. Треба було їхати додому, там син і подруга, яка обіцяла за ним приглянути. Але я сиділа і дивилась на чоловіка навпроти. Можливо плекала надію, що він погодиться підвезти мене в місто. А можливо відтягувала час коли доведеться викликати таксі. - Розповідай про свої проблеми, не скажу, що я допоможу їх тобі вирішити, але можу вислухати, якщо треба, - бовкнула я.
І приготувалась, що Тимур мене відшиє. Ми не надто близькі для того, щоб чоловік навіть бувши напідпитку ділився зі мною своїм життям.
- Насправді ти можеш мені допомогти, - задумливо промовляє Тимур, взявши мою долоню у свої руки. Дотик його теплих пальців не викликає відторгнення. Це гарний знак. Від долоні до ліктя біжать маленькі розряди. Дивне відчуття.
Я мимо волі посміхаюся. Звичайно, я допоможу Тимуру. Якщо це в моїх силах.
- Що я повинна зробити?
- Ти маєш стати моєю нареченою.
Я похитала головою і засміялася. Наречена! Він що, зовсім з глузду з'їхав?
- Дякую, - відсміявшись, кажу я. - Мені це було просто необхідно. Ти й гадки не маєш, наскільки паршивий у мене був тиждень.
Тимур відкинувся на стільці, схрестивши на грудях руки, і тонка тканина сорочки натягнулася на його м'язах. ВАжко не помітити, наскільки він привабливий. Одного разу хтось сказав мені, що хірург має бути схожий на добре налагоджений механізм, тому не тільки його мозок, а й тіло має бути у відмінній формі. Я не знаю, навіть де почула цю фразу. Але зараз дивлюсь на Тимура і розумію - він справді ідеальна машина.
