Будеш мені нареченою - Анна Пахомова

- Заручений? - перепитав Ігор, коли ми замовили ще по одній порції віскі в заміському клубі "П'ять сезонів". - Навіщо ти їй це сказав?

- Ти ж знаєш Марину. Вона б просто не прийняла відмову! Я запанікував і…

- Зробив дурницю. Тім, це безумство! Коли Марина з'ясує, що нареченої в тебе немає, у тебе будуть великі проблеми, - сказав Ігор.

Він був, безумовно, правий. Ця брехня вже поставила під сумнів моє призначення на посаду голови кардіології. Марина сказала раді, що в неї є кілька кандидатур на цю посаду, і хоча лікар Борисов однозначно висловився на мою користь, Марина стояла на своєму. Вона сказала, що бере два місяці для остаточного ухвалення рішення.

Збори закінчилися, і я повернувся до роботи, провівши дві планові операції, які на деякий час витіснили проблему, що виникла, з моєї голови до самого вечора. А тепер, сидячи в клубі в компанії брата, я ламав голову над тим, що мені робити.

- А то я не знаю! - огризнувся я. - Якби я зміг знайти жінку, якій потрібен був би хлопець на кілька місяців...

- І ти думаєш, що Марина повірить, що якась випадкова подружка - твоя наречена? - запитав Ігор.

- Ні. Я сказав їй, що це особлива дівчина, саме тому я тримав наші стосунки в таємниці.

Ігор ковтнув віскі і похитав головою:

- Так, хлопче, у тебе завжди був талант заплутуватися у власній брехні.

- Я знаю. І що мені тепер робити?

- Робити з чим? - запитав Гнат, приєднавшись до нас.

Гнат нещодавно повернувся в Рівного. Попередні п'ять років він грав у професійний футбол у Національній футбольній лізі та колесив країною. Його звинувачували у вбивстві подруги по універу, але зовсім недавно справжнього вбивцю спіймали, і тепер нарешті йому вдалося позбутися темної плями на своїй репутації. Зараз Гнат готувався до весілля століття зі своєю нареченою  - блогеркою, і про цю подію шуміло все місто.

- Йому потрібна наречена, - хмикнув Ігор.

Я ткнув брата ліктем у бік. Хоча Ігор був усього на одинадцять місяців старший за мене, він завжди дивився на мене трохи зверхньо, як старші брати дивляться на молодших.

- І навіщо ж, дозвольте дізнатися? - поцікавився Гнат, давши офіціантці знак, щоб вона принесла віскі і йому.

- Марина Майстренко.

Гнат відкинув голову назад і засміявся.

- Я думав, ви розлучилися сто років тому.

- Півтора року минуло, - сказав я.

Взагалі-то я розлучився з Мариною два роки тому, але за шість місяців, коли я був у справах у Харкові, ми знову переспали, і це лише переконало Марину в думці, що між нами ще нічого не скінчено. Відтоді я старанно уникав її.

- То навіщо тобі наречена? - запитав Гнат.

- Марина - новий член лікарської ради і куратор кардіологічного відділення. Коли вона запропонувала знову бути разом, я запанікував і сказав їй, що заручений.

- Ага, - почухав підборіддя Гнат. - І в тебе є хтось на прикметі?

- Взагалі-то ні, - сказав я, але це було неправдою.

Перед моїм уявним поглядом знову з'явилося добре знайоме мені обличчя. У неї була прекрасна світла шкіра, довге світле волосся і найглибші, найтемніші карі очі на світі. 

Ми перетнулись з Людмилою в клініці. Вона приводила сина на огляд. І незрозуміло чому її обличчя відразу мені здалося ранвге баченим. Я так пильно дивився на дівчину, що вона не витримала і заговорила. Було стійке відчуття - ми вже знайомі. 

Відчуття виправдалися. Ми навчались з Людою до п'ятого класу в одному класі. І я навіть був як і всі хлопчаки в неї закоханий. Потім мати перевела її в іншу школу. В Ірпінь вона повернулась вже заміжня. 

Під час короткої розмови я дізнався, що колишній чоловік залишив її з купою боргів і сином на руках. 

Зараз пригадуючи Людмилу, мені здалось, що вона була б ідеальною кандидаткою на роль моєї нареченої. Принаймні її точно не соромно показати Марині - Люда була такою красивою, витонченою, легкою… 

Але чи погодиться вона? 

Вона - мати-одиначка, якій потрібна підтримка друга. Їй не потрібна якась сумнівна схема.

У цю мить я і помітив, як Люда увійшла в обідню залу з чоловіком трохи старшим за неї. Вона ввічливо посміхалася, але була неймовірно напружена. Від мене, як від лікаря було важко приховати реакції тіла. 

Що вона тут робить? 

Людмила була елегантною, витонченою молодою жінкою. Вона була з тих жінок, до ніг яких падають найуспішніші чоловіки. Така жінка ніколи не погодиться на фальшиві заручини.

- О-о-о-о, - протягнув Ігор, простеживши за моїм поглядом.

- Що? - не зрозумів Гнат.

- Це не смішно, - сердито сказав я.

- Взагалі-то смішно, - заперечив мені Ігор. - Шукаєш жертву на вечір, чи вже втілюєш план по підбору нареченої?

- Не сьогодні.

- Хлопці, я, як і раніше, не доганяю. Слухайте, а де Нік? - запитав Гнат.

Нікіта був найстаршим із нас трьох, нещодавно він одружився з матір'ю своєї трирічної доньки Поліною. Мені подобалося спостерігати, як мій брат приміряє на себе роль батька і чоловіка.

- Він спізнюється. Йому треба було кудись спочатку відвезти Полю, - сказав Ігор. - Батьківство його змінило.

- Він став розсудливим, - сказав Гнат. - Вам двом теж це не завадило б.

- Я ніби як на шляху до цього, - пробурчав я.

Сама думка про те, щоб одружитися, не надто приваблювала мене - я був одружений на своїй роботі. Щоб стати успішним хірургом, мені доводилося багатьом жертвувати, а більшість жінок - зокрема й Марина - цього не розуміли. Їм потрібен був чоловік, який приділятиме коханій жінці уваги не менше, ніж своїй роботі.

- Це не рахується, - сказав Ігор..

- Сам знаю, - зітхнув я. Мені було чудово відомо, що Ігор закоханий у жінку, яка одружена з його другом, тож і моєму братові поки що не судилося стати розсудливим. 

Кілька хвилин потому до нас приєднався Нік, і розмова змінила напрямок, чому я був невимовно радий. Я їв і пив разом зі своїми братами, раз у раз поглядаючи в бік бару, де сиділа Люда зі своїм кавалером. І все моє тіло ніби вимагало - схопитись і забрати її від того придурка. Бо навіть здалеку було зрозуміло - очі дівчини благають про допомогу.