«під замком обіцянки» - Love

Минали дні, кожен — мов випробування. Еліф грала роль покірної дружини, усміхалась, коли треба, кивала, коли питали. Але кожен її погляд — був викликом. Кожен крок — наближенням до волі.

З Мертом вони почали спілкуватись потайки. Айсун, служниця, стала їхнім містком. Під подушкою в Еліф з’явились маленькі аркуші, складені вчетверо. Почерк — чіткий, знайомий:

> “Я ще пам’ятаю, як ти боялась темряви. Але зараз ти сильніша за неї. Скоро — кінець. Обіцяю.”

Еліф відповідала. Слів було небагато — та в кожному горіла віра. І коли здавалось, що це просто гра — до її дверей прийшла Айсун із новиною:

— Мерт знайшов щось. Щось про Ясера. І хоче тобі розповісти.

Вони зустрілись таємно, в старій коморі за кухнею.

— Він не той, ким здається, — сказав Мерт, витягуючи стару теку з документами. — Його перший шлюб… Ти знала, що він уже був одружений?

Еліф завмерла.

— Її звали Аділе. Вона померла. Офіційно — нещасний випадок. Але свідчення родини вказують, що її тримали тут так само, як тебе. Вона теж намагалась утекти…

Серце Еліф гупало в грудях. Наче щось похололо всередині.

— І що сталося з нею?

— Вона зникла. Її тіло знайшли за кілька днів у горах. Але там не було слідів падіння. Лише сліди від кайданів на руках. Поліція… закрила справу. Ясер — впливовий.

— Чому ти не розповів про це одразу?

— Бо боявся. І тепер боюсь більше. Але не можу мовчати. Ти маєш піти звідси, поки ще можна.

Еліф глянула на вікно — на ту ж стіну, яка здавалась неподоланною. А тепер вона знала — по той бік стіни може бути або свобода, або смерть.

І вона не хотіла повторити долю Аділе.

---