«під замком обіцянки» - Love

Після невдалої втечі Еліф замкнули в кімнаті на кілька днів. Жодних книг, жодних дзеркал, навіть вікна зачинені. Вона не говорила ні з ким. Вона мовчала, як буря перед ударом.

Та доля мала інші плани.

На третій день до маєтку приїхали гості. Усі метушились, кухарі, прислуга, навіть сам Ясер був незвично зосереджений. А служниця Айсун, що приносила Еліф їжу, тихо прошепотіла:

— Один із них... схоже, тебе знає.

— Хто? — Еліф підвела голову.

— Не знаю. Молодий. Із міста. Прийшов разом з Муратом — двоюрідним братом аги.

Еліф не змогла стримати тривоги. Чи це ще одна пастка? Чи надія?

Того ж вечора двері її кімнати прочинились — вперше за дні ув’язнення. Замість Ясера в дверях стояв хлопець. Карі очі, міська сорочка, акуратно зачесане волосся. Він завмер на порозі, дивлячись на неї.

— Еліф?.. Це ти?..

Вона встала повільно.

— Мерт?.. — її голос тремтів. — Мерт Джан?

Мерт був її другом дитинства. Вони гралися в саду, коли їм було по десять. Потім його родина виїхала до Стамбула, і він зник з її життя, як казка.

— Що ти тут робиш? — прошепотіла вона. — Як ти… знайшов мене?

— Я почув твоє ім’я. Я не повірив. Але тепер… Еліф, що з тобою зробили?

Вона не стрималась. Підійшла ближче. Погляд її був твердий:

— Вони мене продали. За борг. За лікування брата. Я вийшла заміж, навіть не знаючи про це.

Мерт стискав кулаки. В його очах палала лють.

— Я витягну тебе звідси, — прошепотів він. — Присягнувся б.

Еліф на мить повірила. Вперше за довгий час вона відчула не страх, а силу. Він був тим, хто пам’ятав її такою, якою вона була — вільною.

— Обережно. Тут усюди очі. Ясер нікому не довіряє, — сказала вона.

— А мені довіряє. І це буде нашою перевагою.

Він пішов так само тихо, як з’явився. Але з того вечора в серці Еліф знову загорілась надія.

Бо тепер вона була не одна.

---