«під замком обіцянки» - Love

Цієї ночі все було інакше. Повітря тримало запах тривоги, але й надії. Еліф стояла біля дверей, стискаючи в пальцях іржаву шпильку, яку дав садівник. За дверима — охоронець. У кутку кімнати — маленький рюкзак із теплим одягом, водою, картою й листом Мерта, який вона ховала на серці, як молитву.

Коли стрілки годинника наблизилися до першої, почулося легке постукування. Потім глухий звук — ніби щось важке впало. Еліф зреагувала миттєво. Засунула шпильку в замок, обережно покрутила... клац.

Двері піддались.

У коридорі було темно. На підлозі лежав охоронець, зв'язаний. Поруч — садівник, який мовчки вказав рукою вбік кухні. Вона не сказала йому нічого. Лише подивилась в очі. У цьому погляді було більше вдячності, ніж у тисячі слів.

Вона бігла — повз кухню, складські двері, служницьку частину. Все було на своєму місці, мов годинниковий механізм. Вихід — службові ворота. Але на порозі — ще один охоронець.

Садівник не встиг попередити про нього.

Еліф завмерла.

Але в ту ж мить з темряви хтось стрибнув на охоронця й повалив його. Боролися кілька секунд. Потім з темряви вийшов знайомий силует.

— Мерт? — прошепотіла вона.

— Не міг лишити тебе. Я не поїхав. Сховався в селі. Чекав, поки ти наважишся.

Вони вибігли з двору. Позаду лунали крики. Хтось уже помітив зникнення. Але це вже не мало значення. Вони мчали до машини, що чекала на старій дорозі.

— Куди ми їдемо? — запитала Еліф, ще не вірячи, що все це відбувається насправді.

— До Севім. Вона все підтвердить. А потім — у Стамбул. До преси, до поліції. Ти не просто втечеш. Ти зруйнуєш його імперію.

Позаду залишався маєток, темний і мовчазний. Вперше за довгий час Еліф відчула: ніч не тисне, а обіймає.

А попереду — свобода. І боротьба.

---