«під замком обіцянки» - Love

Стіни цього дому були високими, а вікна — з ґратами. Ніби тюрма. А може, ще гірше — золота клітка. Її нова кімната була простора, із дорогими меблями, але в ній не було головного — свободи.

Еліф сіла на ліжко й дивилась на двері, які зачинились одразу за нею. Замкнені ззовні. Наче вона злочинниця. Наче вона винна, що її життя розміняли на чужі борги.

— Відпочинь. Ти тепер дружина Ясера. І маєш звикати, — сказала сувора служниця, навіть не дивлячись на неї.

— Я не його дружина! — крикнула Еліф.

Жінка мовчки вийшла, лишивши її в кімнаті на самоті.

Ввечері з'явився він. Ясер. У дорогому костюмі, з годинником, що коштував, мабуть, як вся її вулиця в місті. Він був спокійний, надто спокійний. Сів навпроти, налив собі чаю.

— Ти маєш зрозуміти: все вже вирішено. І чим раніше ти це приймеш — тим легше буде нам обом.

— Я не прийму цього ніколи. Я поїду звідси, — її голос тремтів, але в очах палала рішучість.

Він усміхнувся холодно.

— Тобі буде важко втекти з дому, де навіть повітря підкоряється мені.

Коли він пішов, вона підійшла до вікна. Знизу чергував охоронець. Камери. Ворота. Світло фар — позашляховик патрулює територію.

Втекти важко, але не неможливо…
Вона почала шукати. Маленьку шпильку. Кусень нитки. Все, що могло б стати зброєю. Вона не чекатиме милості. Вона буде битися.

Бо її тіло тут. Але серце — вільне.

---