«під замком обіцянки» - Love

Минув рік.

Стамбул уже не здавалася Еліф ворожим містом. Вулиці, які колись лякали, тепер стали місцем сили. Вона стояла на сцені великої зали, перед сотнями жінок. Над нею — банер із написом: "Голос. Свобода. Вибір." Це був перший форум організації, яку вона заснувала разом із Мертом і Айше — «Сестри Світла».

— Я не юристка, не політикиня. Я просто жінка, яка втомилась мовчати, — звернулася вона до залу. — І я тут, щоб сказати вам: навіть з найтемнішої клітки можна вийти, якщо знати, що за дверима є хтось, хто чекає. Хто повірить. Хто допоможе.

Зала вибухнула оплесками. Серед слухачів сиділа і Севім, та сама, що зберегла пам’ять про Аділе. В її очах — сльози гордості.

Після виступу Еліф вийшла на дах будівлі. Мерт підійшов до неї, обійняв за плечі. Поряд — заходило сонце.

— У тебе вийшло, — тихо сказав він.

— Ні, — посміхнулась Еліф. — У нас вийшло. У всіх, хто не зламався. І я хочу, щоб кожна дівчина, яку хочуть замкнути, знала: ключ у її руках.

У небі пролітали чайки. Місто дихало, жило, боролось і любило.

Історія Еліф — це не кінець. Це початок історій тисяч інших жінок, які тепер знали: мовчання — це не обов’язок. Свобода — не розкіш. А любов — ніколи не має боліти.

---

Кінець