«під замком обіцянки» - Love

Після провалу втечі Еліф знову замкнули, але цього разу — ще суворіше. Кімната, вікна якої були закриті ґратами, охоронці під дверима, і жодної вістки від Мерта. Вона не знала, де він. Зник. Можливо, його вигнали. Можливо, щось гірше...

Але навіть в тиші, у темряві — її воля не згасла. І тоді прийшов лист. Його підсунули під двері. Маленький, зі слідами пилу і кіптяви, наче пройшов крізь вогонь.

> “Ти не одна. Він боїться. Є люди, що пам’ятають справжню історію його сім’ї. Зв’яжись з доктором Севім. Вона знає про Аділе більше, ніж ти думаєш. Вона не мовчала. Вона жива.”

Еліф читала рядки знову і знову. Аділе жива?

Це змінювало все. Якщо Ясер збрехав про смерть своєї першої дружини, що ще приховує? А якщо Аділе вижила — вона може свідчити. Вона — ключ до свободи.

Айсун більше не з’являлась. Сховалась у власному соромі, або ж Ясер ізолював її, боячись повторної зради.

Але саме тоді, коли Еліф відчула, що ситуація глуха, до неї прийшла несподівана допомога. Старий садівник, що працював у маєтку роками, передав їй маленький конверт із номером телефону і запискою:

> “Я знав Аділе. Вона втекла. Вона сховалась у горах. Севім — її подруга. Вона мовчала, бо боялась. Але заради тебе — вона говоритиме. Телефонуй, коли зможеш.”

Садівник вклав у її руку ще одне — стару, іржаву, але справжню шпильку.

— Відкрий двері, коли буде момент. Я замкну охоронця в коморі. У тебе буде п’ять хвилин. Цього разу — не зрадять.

Еліф мовчки кивнула.

Цього разу я втечу. Не для себе — для кожної, кого закрили в золотій клітці й змусили мовчати.

---