Полонянка бандита - Тетяна Калинова

      Останнім    часом   в    агентстві    аврал ,   чи    то    в    нас    шишок   побільшало ,   чи    дехто  вважає    що    це   круто ,   та    всім    подавай    охоронців    і    провідників .  Нічого    не   маю    проти ,   але    вже    кілька    днів    підряд ,   ми    з    Русланом    проводимо   співбесіди    з   чоловіками  ,    щоб    збільшити    штат    працівників.    Потрібно  швидше   з  цим   впоратись ,   бо   через   три   тижні   в   нас  з  Лією    народиться    малюк.   Ми    не   знаємо   стать   дитини ,   байдуже   хто   це   буде  ,   головне,   щоб   все   минуло   добре   і   малюк   народився  здоровим.   

     За    ці   місяці   в   нашому  житті   сталось   багато   змін .   По   поверненні   з   Туреччини   ми   одружились .     Замість   одного   дня ,  весілля   святкували    майже   тиждень.   Спершу    в    ресторані ,   потім   в  заміському   комплексі   і   завершили   в    нашому    будинку    з    найближчими   друзями.   Коротше...  Є    що    згадати.    

       Також    я    вже    відкриваю   четвертий   ювелірний    салон   в   столиці .  Всі    вони    називаються    на    честь    моєї    коханої    дружини:   "Емілія" .   Так    що    справи    наші    на    висоті.   Тільки    от    часу    все    це    забирає    дуже    багато.    Потрібно    трішки    розгрузитись,    бо    я    хочу    бачити    і   перші   посмішки    і   перші   кроки    і   перші    слова    своєї   дитини.   

      Ухх!  Втомився .   Відкидаюсь   на    спинку   крісла    в    кабінеті.   Щойно    пішов    останній    претендент    на    роботу.   Можна    їхати    додому.   Дістаю    телефон    щоб    зателефонувати    дружині ,   та    він    здох.   Чорт!    Видно   розрядився.   Ставлю    на   зарядку    і    щойно    вмикаю ,   починають    сипатись    повідомлення    про    пропущені    виклики    від    Лії    і   від    Руслана.   Щось   сталось.    Телефон   оживає    в    руках    і    я    швидко    приймаю    виклик    від     Руса. 

       - Що    сталось? - відразу    запитую.

       - Нічого    особливого .  - гаркає    Рус ,   чого    зазвичай   собі    не    дозволяє. -  Просто    я   щойно    привіз    твою    дружину    в    пологовий.   Вона   народжує.  

      -  Чорт!   Чому    так    швидко? 

      - Це    питання    не    до    мене.   Вона   не    могла    до   тебе    додзвонитись   і   зателефонувала    мені    запитати   де    ти ,   та   на   щастя   я    був    недалеко    і   вирішив    не   відкладати    і    сам    відвіз    її .    Давай  ,   ворушись    татусь.  

       -  Скоро   буду.   Рус ,   проконтролюй   там   щоб    все...  Лікар,   палата ,  медикаменти   там   які... Щоб    все    найкраще .

        - Ображаєш    друже.   Міг   не    казати.   Я    вже    все    зробив ,   так  що    за   це    не   хвилюйся.   А   от    дружина   твоя   сама. 

       - Дякую.  Лечу.

      Я   здається   реально    летів ,   навіть   ледь    не  потрапив    в   аварію   кілька   разів   порушуючи   правила   дорожнього    руху.   Від    однієї    думки ,   що    моя   дівчинка    там    сама ,   вона   мучиться ,   їй    боляче    а   мене    немає    поруч ,   хотілось   вити    і    рвати    на    собі    волосся.   

       Щойно   зайшов   в    пологовий   зал ,   в    мене    всі    волоски    на    тілі    стали    дибки    від    її    пронизливого    крику.  

      - Давай    Ліє.   Тужся! -  наказує   лікар    а    моя    дівчинка   знесилена    падає   головою   на   подушку   і   схлипує.

      - Я   не   можу   більше.   Не   можу!  -  роблю   глибокий   вдих -видих    і    йду    до    неї.  Лія   побачила    мене    і   наче    видихнула . 

      - Маленька ,  я   вже   поруч.  Ти    можеш.   Ти    в   мене    сильна    дівчинка.   Дуже-дуже    сильна.  -  лікар   знов   дає   команду   і   Лія   стиснувши   мою   руку   починає   тужитись.    Її    нігті   до    крові    врізаються    в  шкіру ,   та   якщо    їй    так    легше    переносити   біль ,   нехай,    я    готовий    терпіти    набагато    більше .    Через  кілька   таких   жахливих   хвилин   ми    почули   плач   малюка.  

      - Вітаю !  В    вас    народилась    дівчинка .  - сказала    лікарка   і    положила   це   зморщене    чудо   на    живіт   Лії.   В    мене   почало    щипати   очі   і   з'явилось   якесь  дивне ,   невідоме   досі   почуття   всепоглинаючої   любові ,   ніжності   і   відповідальності   за   цю  маленьку   квіточку .  Це   моя   частинка .   Моє   чудо!    Моє   малятко!   Моя   донечка !     Поцілував    крихітку   в    чоло    а    дружину    в    губи.  

      - Дякую   мила    за    це    щастя.  - Лія    теж    плаче    і   цілує   нашу    квіточку.   Та    в    мить   все    змінюється...  

      - Еміре ,   вам   потрібно   вийти.  - каже   лікар  стурбовано    і   передає    малюка   іншому    лікареві    - Вийдіть   Еміре .   Не    заважайте.  

     - Що    сталось?  

     - В   вашої   дружини    кровотеча.  - відповідає   і    мене    мало    не    силою    виштовхують    з    пологового.    Присідаю   спершись    на    стіну    і     прикривши    долонями    обличчя    прошу    Вищі    сили    про    допомогу.   Від      страху    за   дружину    тремтять   руки   і   я   почуваюсь   безпомічним ,   тому   що   нічим    не    можу    допомогти.   Якщо   з   нею   щось   станеться ,   я    не    зможу...  Просто    не    зможу.   

      - Еміре!  - кличе   мене   лікар   через   якийсь    час .  Швидко   підіймаюсь    і   напружуюсь.  - Все   добре.   Кровотечу   зупинили .   Ваша   дружина   спить.  - прикриваю   очі    і    видихаю.  -  Ходіть,   подивитесь    на    донечку.    Вона    народилась    трішки    раніше    терміну ,   тому    її    помістили    в    інкубатор.   Це   нормальна   справа.  -  розповідає    поки    ми    йдемо   в кінець    коридору.  -  Ось    ваша    дівчинка.   Скоро    підійде    педіатр    і   скаже    як    вона.  - киваю    і   мене    залишають   самого.