Полонянка бандита - Тетяна Калинова
- Правда? - запитую і на очі навертаються сльози.
- Звісно . Звісно правда маленька. - збирає мої сльози губами. - Я так скучив за тобою.
- І я . - сама підставляю обличчя для поцілунків , а потім припідіймаюсь і обіймаю його. Повірити не можу що він нарешті поруч і надалі буде поруч. - І я тебе кохаю , Еміре. То ти забереш мене звідси?
- Заберу . Коли лікар дозволить. В тебе була загроза викидня, точніше вона ще є , але не хвилюйся , сказав лікар що ви приїхали вчасно і все буде добре. - знов течуть сльози.
- Це завдяки Руслану. Якби не він...
- Не плач маленька. Головне що все добре. Тут ще дехто хоче тебе побачити. Сидить в коридорі . Хвилюється. Вже мало яйце не зніс чекаючи поки ти отямишся. - підіймається і відчиняє двері.
- Заходь. - каже Емір і в палату майже влітає мій Мішка. Сідає на ліжко і обіймає мене.
- Привіт лялечко. Як ти?
- Норм . - посміхаюсь. Скучила за ним. Ми вперше не бачились стільки часу.
- Я залишу вас на кілька хвилин . Потрібно організувати для тебе охорону . - каже Емір і виходить залишивши нас наодинці.
- Оце ти попала мала... Потрібно ж було зв'язатись з цим деспотом і тираном... - показує Мішка на двері. - Та насправді, прикольний чувак. Розумний , сильний і цілеспрямований. - нахиляється до мене. - Він так злякався за тебе. Залишив всі справи і відразу полетів в лікарню. Тут підняв всіх на вуха щоб в тебе було все найкраще. Коротше ... Видно Шахін дійсно втріскався в тебе . А от добре це чи погано , побачимо.
Мішка сидів зі мною поки не повернувся Емір. Розповідав про свою дівчину , про нашу Катьку і про пацанів з нашої компанії . Коли я запитувала про те що мене найбільше цікавить , тобто про помсту Охотському , він або змінював тему , або казав щоб залишила це їм бо мені не можна хвилюватись. Я зрозуміла що від мене щось приховують , але друг має рацію, найголовніше зараз зберегти нашу з Еміром крихітку. Якщо чесно , я трохи шокована цією новиною . Якось навіть не думала ще про дітей , більше того , не дуже уявляю себе мамою . Та в мене ще вагон часу щоб звикнути до цієї думки і чогось навчитись.
Міша пішов щойно повернувся Емір. Він був знервований і чимось стривожений , хоч робив вигляд наче все чудово. Він хотів залишитись зі мною на ніч , але пізно ввечері йому зателефонували і він був змушений поїхати. Натомість залишив в коридорі під дверима двох охоронців . Не дуже розумію навіщо . Ну що мені можуть зробити тут , в лікарні , де купа народу? Але якщо Еміру так буде спокійніше , то нічого не маю проти.
З самого ранку прийшла медсестра і завезла в палату крісло-каталку , сказала що зараз потрібно вколоти ліки і вона відвезе мене на УЗД . Навіщо в таку рань? Таке якесь... Але , треба - то треба. Жінка вколола мені ліки і допомогла сісти в крісло. Не можу зрозуміти що зі мною , та буквально через кілька хвилин , мене почало хилити в сон. Коли ми виїхали з палати , помітила що охоронців немає. Прийшло розуміння що щось не так, щось відбувається ...
- Що ти мені вколола? - запитую ледь ворушачи язиком.
- Снодійне. - спокійно відповідає і повертає в сторону ліфта. - Зараз трохи покатаємось . Тебе хоче бачити одна людина. - я вже майже нічого не відчуваю і навіть говорити не можу . Тіло не слухається і я засинаю .
