Ти моє світло - Кеті Рід

Він ігнорує мене?

Черга повільно посунулася вперед. Лера з Лізою підійшли до каси, щоб розрахуватися, і Ден разом з ними. Я ж вперто залишилася стояти на місці, не відводячи погляд від Макса. Він наблизився, але досі не дивився, наче я була порожнім місцем.

Навіть не вірилось, що це був той самий хлопець, який посеред ночі слухав мої байки про дворового кота...

Засмучена, я теж відвернулася. Макс лишився за спиною, але раптом підступив ще ближче. Я завмерла, відчувши його всією шкірою. Безшумне дихання ледь помітно торкалося моєї маківки, посилаючи мурашки по всьому тілу. Та щойно я зібралася відсунутися, як теплі пальці торкнулися моїх, сховані між нашими тілами і вітриною.

Всього лише легкий доторк. Я перестала дихати, поки роздумувала, що робити. І що він робить? Аж тут я згадала.

Я сама сказала, що не хочу, щоб друзі про щось здогадалися.

Чорт забирай. Зараз це було останнє, чого я хотіла.

Зважившись, я переплела наші пальці. Подушечка великого пальця ніжно погладила мою шкіру.

І саме в цей момент Лера відійшла від каси, розплатившись. Мені довелося зробити крок вперед – за спиною Макса вже напирала черга з голодних студентів. На мить здалося, що Макс відпустить мене, але ні. Він синхронно посунувся за мною і, навпаки, стиснув пальці трохи сильніше.

Я дивилася на Дена з Лізою попереду, що розмовляли про футбольний турнір, що мав розпочатися вже на наступному тижні, і подумки молилася, щоб вони затрималися трохи довше.

Ще кілька секунд. Ще трішки.

Вони відійшли. Касир за стійкою, приязна жіночка в білому чепчику, перевела погляд з друзів на мене.

Ненавидячи себе за те, що довелося розчепити руки і за те, як сильно не хотілося цього робити, я дістала з рюкзака гаманець і оплатила обід. Цього разу Макс не став мене утримувати.

Наблизившись до столика, я зайняла один з двох незайнятих стільців і зітхнула. Моя реакція на Макса стала ненормальною. Якщо так продовжиться, я не зможу втриматись в рамках дружби. І тоді... втрачу його остаточно.

Коли він сів поруч, я відсунулася якомога далі – майже впритул до Лізи. Горіхові очі розчаровано блиснули.

За столом повисла тиша. Піднявши голову, я помітила три пари здивованих очей. Друзі дивилися на нас із Максом, але, на щастя, промовчали.

Весь минулий тиждень вони намагалися дізнатися, яка кішка між нами пробігла, та ми так і не зізналися. Ось і зараз я взялася за купу зелені на тарілці, ігноруючи їхні погляди і вже сумуючи за шматочком піци, який так апетитно виглядав на вітрині.

Краєм ока я продовжувала слідкувати за Максом. Більше він на мене не дивився. Навпаки, його погляд постійно перескакував з нашого столу до іншого.

Того, де сиділа моя сестра.

Чому він за нею спостерігає? Щось задумав? Задумлива мовчазність і зосередженість на обличчі не обіцяли нічого хорошого.

Хвилин за десять, коли Даша понесла порожню тарілку до столу для брудного посуду, Макс теж встав. Я стривожено підняла на нього очі і зустрілася з холодним поглядом. Відвернувшись, хлопець коротко попрощався з усіма і поспішив до дверей.

Я проводжала його поглядом, ледь змушуючи себе залишатися на місці. Лера з Лізою обговорювали притулок для тварин, в якому Ліза тепер буде волонтером, а Денис з кимось переписувався в телефоні. Щойно Макс зник, я скочила на ноги, схопила рюкзак і помчалася на вихід.

– Ксюшо? Ти куди? – покликала Ліза. Я завмерла  і озирнулася. Подруги вже готові були бігти за мною.

– Забула конспект в кабінеті, – махнула рукою я. – Піду за ним, поки не загубився. Зустрінемось на парі.

Видавивши з себе посмішку, я коротко помахала рукою і кинулася за Максом. Він вже перейшов через дорогу і якраз проходив будку охоронців на вході на територію універу. Я швидко перебігла дорогу, ледь встигнувши на зелене світло світлофора.

В коридорах університету довелося крастися більш обережно. Я намагалася тримати Макса в полі зору, але не висовуватися надто сильно. Якщо він мене помітить, я ніколи не дізнаюся, що він задумав.

А він точно щось задумав.

Даша, не помічаючи нас, зупинилася біля вікна разом із друзями. Ті одразу заходилися обговорювати футбол, енергійно розмахуючи руками. Схоже, про це говорили зараз усі.

Макс зупинився за кілька кроків від Даші і тихо покликав її. Вона озирнулася, здивовано підняла брови, але підійшла до нього.

Що йому треба від моєї сестри?

Я задихала глибше, ледь стримуючись від того, щоб вискочити з-за рогу, де ховалася, і не накинутися на хлопця з питаннями. І недарма. Макс з Дашею рушили в мій бік.

Чорт, чорт, чорт!

Швидко роздумуючи, чи пора тікати, чи можна ще почекати, я стояла, як на голках. На щастя, вони зупинилися якраз за рогом. Полегшено зітхнувши, я притулилася до стіни і напружила слух, ігноруючи студентів, що зрідка проходили повз. Тепер я чула кожне тихе слово.

– Що таке? – пролунав здивований голос сестри.

– Часу мало, тому я перейду одразу до справи, – озвався Макс.