Більше ніколи - Фредеріка Фома

Макс 

Можливо це й дурість. Я до кінця сам не усвідомлюю що роблю. Але знаю одне, якщо не зроблю цього, якщо ми не спробуємо, то буду жалкувати про це до кінця своїх днів. 

Ні, я не пробачив її зради, та й не забув. Але мені так хочеться бути з нею. Бо лише коли вона поряд я відчуваю себе щасливим. Сподіваюсь минуле не затягне мене на дно. 

 - Колись. Що то було ? Ви цілувались, й не говори мені що ні. Бо я вас бачив. - Марк не втрачає можливості й поки ми залишились вдвох закидує мене питаннями. 

 - А не ти мені казав, що потрібно давати другий шанс ? - Хмикаю, згрібаючи сміття в черговий сміттєвий пакет. 

 - Говорив, але не думав що ти наважишся. Все ж краще, аніж слину на неї пускати. - Шкіритися мені у відповідь. 

 - Що тут обговорюєте ? - Нарешті зі своєї барлоги виліз Костя. 

 - Макс зустрічається з Юлею. - Відразу ж кидає Марк, Костя кривиться, але за секунду вдає ніби його це не хвилює. 

 - Зрозуміло тепер. Так ти від початку, око на неї поклав ? - Спершись на одвірок запитує Костя. 

 - Ага ще зі студеницьких років. - Подовжує відповідати за мене Марк. 

 - Вам більше немає про що говорити ? - Сам не знаю чому злюсь. 

 - Є, але твої відносини тема номер один. - Рже Марк за що йому прилітає одноразовий стакан в голову. - Які ми недоторкані. - Не перестає шкіритися, протирає голову. 

 - Костя, а можливо ти допоможеш нам прибирати ? - Кидаю на нього злий погляд.

 - Ні, ви тут й самі впораєтеся. А в мене з'явилися важливіші справи. - Швидко тікає. 

 - Цікаво ж які ? - Пирхаю я. 

А потім мені доходить, які саме. Я беру пакети й ніби несу їх на задній двір де стоять сміттєві баки, а сам причаївся біля кухні. Там саме Юля з Ванею займаються приготуванням обіду. 

 - Це так тобі не хотілось нових стосунків, що ти замутила з Максом. - Чую роздратований голос Кості. Й вже хотів увірватись туди й поставити цього сучого сина на місце. - Чи ти вигадала історію про важке розставання ? - Це він про відносини з Владом ? 

 - Нічого я не вигадувала. Костя, нас з Максом багато чого пов'язує, і я не збираюсь виправдовуватись перед тобою. Я ж від самого початку сказала, що між нами нічого не може бути. 

 - Я привіз копчену парику, о Костя, а ти що вирішив вдаритись в кулінарію ? - Голос Вані пролунав на всю кухню, напевно зайшов з чорного входу. Я теж заходжу на кухню. 

 - Як вас тут багато, Юль вони тобі не докучають ? - Зиркаю на Костю. 

 - Ні, вони дуже милі. - Вона усміхається, хоч видно що не щиро. 

 - Не забула про наше побачення ? - Нагадуй їй, а вона червоніє. Ваня здивовано підіймає брови, але мовчить, а Костя хмикає, хапає зі столу яблуко та виходить. 

 - Не забула. - Продовжує далі готувати опустивши погляд. 

Юля 

 Макс вже чекає мене біля машини. Я гадки не маю куди ми поїдемо. Тут крім заміських будинків нічого не має, не рахуючи кав'ярні та декількох магазинів. Одягаю теплу, темно зелену сукню, чорні панчохи, взуваю улюблені чорні чобітки, накидую на плечі довге чорне пальто та виходжу на вулицю. 

 - Ей голубки, - Марк відкрив вікно у своїй спальні й голосно репетує. - Щоб до восьмої були вдома. 

 - Добре, мамо. - Регоче Макс. Я плавно наближаюсь до нього, він повільно ковзає по мені поглядом, а потім широко усміхається. - Ти дуже гарна. 

 - Дякую. Не думала що сукні знадобляться. - Тепло посміхаюсь. Макс відчиняє дверцята, я швидко залажу на сидіння. - Куди ми їдемо ? 

 - Ти як завжди. Потерпи трішки. - Не ховаючи посмішку говорить Макс. 

 - Що як завжди ? 

 - Нетерпляча. - Знову тепло всміхається, а потім обережно кладе свою руку мені на коліно, а іншою тримає кермо. Всього лиш ніжне торкання, а тіло реагує миттєво, мене кидає в жар, внизу живота тліє вогонь. Не знала що так скучила за його дотиками. 

  - Це звісно не ресторан... - тягне Макс зупинившись біля якогось бару, - але тут ми можемо сховатись від моїх надокучливих друзів. 

 - Не такі й вони надокучливі. 

 - Вже встигла прикипіти до них ? 

 - Не знаю. Мені твої друзі здались милими. - З ними весело, і я майже забула за Влада. Хоча це напевно заслуга Макса. Зараз я можу думати тільки про нього, й про те, що між нами вчора було, чи не було. 

 - Навіть Костя ? - Нащо він запитав про Костю, я гублюсь спочатку. А Макс й не чекав відповіді, вийшов з машини, а через декілька секунд відчинив й для мене дверцята. 

 - Все не так й жахливо. - Говорю пошепки коли ми зайшли в бар.

 В середині майже порожньо, стояло всього декілька столиків, був бар, та більярдний столик. Ми зайняли столик біля вікна, спочатку я хотіла сісти біля Макса, але потім вирішила сісти навпроти. За хвилину до нас підійшла офіціантка. 

 - Нам червоне вино й... 

 - Вина у нас не має. - Кидає недбало, перебивши Макса. А він не любить коли його перебивають, від разу ж гнівається. 

 - А що у вас є ? - Хмурить чоло, грубо запитує. 

 - Пиво. - Говорить жуючи гумку. 

 - Мені світле, будь ласка, ще кальмари та фісташки. - Ніжно кладу руку на його, щоб заспокоїти. 

 - Темне нефільтроване. - Кидає їй дивлячись на мене, офіціантка йде, а я, щоб розрадити обстановку ляпаю перше що на думку приходить. 

 - Згадую університет. - Ми не часто відпочивали, але коли нам вдавалося вирватись, то завжди знаходили в схожі заклади, бо там можна було дешево напитись. 

 -  Але ми вже давно не студенти. 

 - Ну це ти давно, а я нещодавно закінчила. - Нагадую про нашу різницю у віці. 

 - Що робила після випуску ? 

 - На третьому курсі я виграла університетський конкурс, й мене запросили на роботу у "Pollushen". Там й залишилась.

 - Я бачив твої роботи, вони вражають. 

 - А мене вражає твоя робота. За такий короткий термін ти досяг такого успіху. - Стати власником будівельної компанії, це багато чого вартує. 

 - Ну не без батькової допомоги. - Говорить це з якоюсь огидою. Раніше нього з батьками були натягнуті стосунки.