Більше ніколи - Фредеріка Фома
Очі не хочеться розплющувати. Голова гуде від випитого, в роті пересохло. Поволі підіймаюсь, чому я без піжами ? Оглядаю кімнату, ліфчик на підлозі, сукня, светр Макса, штани, стоп. Светр Макса ? Повертаю голову, й бачу поряд з собою сплячого Максима.
- Якого ? - Закриваю рот рукою, щоб не збудити його.
Невже я знову напилась й переспала з кимось ? Ну з Владом все вийшло трішки не так. Але якби я стільки не пила, то всього того не було. Все потрібно кодуватися. Це більше не може продовжуватись. Коли я випиваю, то стаю не адекватною.
Макс ліниво потягується, а я падаю на подушку, підтягую ковдру до шиї. Його рука лягає на мій оголений живіт, він ніжно горнеться до моєї шиї. А я лежу нерухомо заплющивши очі. Стараюсь загадати все що було вчора. Танці з Костею пам'ятаю, сварку, як Макс захистився за мене, а далі... він пішов за мною, ми говорили, потім... ми цілувались. Боже, все в тумані. Я пам'ятаю як ми цілувались, як я зняла з нього светр й все. Чорт, Юля що ж ти натворила.
- Доброго ранку... - тихо шепоче на вухо Макс. Від чого я вся покриваюсь мурахами.
- Доброго... - хрипло відповідаю, розплющую очі. Він знає що я вже не сплю.
- Як голова ? - Лукаво посміхається, а я млію.
- Болить. Макс, те що було вчора... я...
- Поговоримо за сніданком, мені потрібно в душ. - Його рука тягнеться до моєї щоки, він забирає пасмо неслухняного волосся з мого обличчя, легенько гладить мене по щоці.
- Але Макс.. - я хотіла запитати чи ми переспали, але що тут запитувати, я гола, він теж. Не хрестиком ми ж вишивали.
- Потім. - Чоловік підіймається, одягає штани кидає на прощання тепло посмішку та тікає за двері захопивши свій светр.
Після ранкової рутини йду на кухню, води так хочеться що здається зараз ціле відро вип'ю. Макса на горизонті не видно, цікаво хтось помітив наше зникнення, а ще цікавіше чи хтось бачив як Макс вислизає з моєї кімнати. Скрізь повний хаос, на кухні взагалі ступити ні де. Стаканчики, пусті пляшки, серветки, задишки їжі. Фу, так бридко.
Випивши води, починаю згрібати сміття зі столу та тумб. Я не можу снідати в такому срачі.
- Вже на ногах ? - На кухні з'являється Марк. Здивовано витріщається на мене.
- І тобі доброго ранку. - Закидаю все сміття в смітник. Але ранок в нього такий як і в мене, він мовчки наливає собі в склянку воду.
- Ти приготуєш ті смачнющі млинці ? - Осушивши склянку запитує.
- Сьогодні не той настрій. Попроси Свєтку.
- Мені вистачило її салату. - Криво усміхається, протирає чоло.
- Настільки не сподобався ? - Моя подруга не вміє готувати, але коли готує салат, всі її вихваляють, щоб не образити.
- Тільки їй не кажи цього, але я не думав що можна зіпсувати сирі овочі. Канапку ? - Марк дістає з холодильника ковбасу й сир.
- Дякую, але, а пас. Просто хочу випити кави.
- Вип'ємо, я вже приготував, ходімо. - Позаду мене з'явився Макс.
- Ти й вона... тобто разом на вулиці... - здивовано белькоче Марк тицяючи то на мене пальцем, то на Макса.
- А що ? - Хмикає Макс, хапає мене за руку та виводить на вулицю.
- Коли ти встиг каву зварити, на кухні ж такий безлад ? - Здивовано запитую. Бо на кухні я його не бачила хоч простирадла там пів години.
- Я купив каву. Знаю, ти любиш з молоком. - Скільки років минуло, а він досі пам'ятає мої вподобання. Це так приємно.
- Дякую.
Ми сідаємо в альтанці, чоловік накидує на мої плечі теплий плед. Я беру в руки чашку й роблю перший ковток. Макс весь цей час мовчки спостерігає, а я насолоджуюсь закривши очі.
- Люблю коли ти так робиш. - Тепла посмішка не сходить з його вуст. Але прийшов час поговорити, хоча я й не знаю з чого почати.
- Макс, що до вчора... я...
- Постривай. Я перший скажу. - Зупиняє мене, бере в руки стакан з кавою робить декілька ковтків, його погляд сконцентрувався на моїх очах. - Я боровся з цими почуттями від коли тебе побачив в офісі. Коли ти з'явилась, то перевернула мій світ. Мене досі тягне до тебе. Я хочу, щоб ми знову спробували. Почали все з чистого аркуша. - Я зависла поки переварювала всі сказані ним слова. Він ніжно бере мене за руку, знову проникливо дивиться.
- Я не знаю що сказати... - в голові стільки думок. Я хочу його, хочу бути з ним, але ж є стільки але.
- Скажи те, що хочеш ти.
- Я хочу спробувати а... - він не дав мене договорити, його долоні опинились на моїх щоках, а потім він ніжно поцілував мене. Я хотіла сказати йому те саме але... Але не сказала, почала відповідати на поцілунок.
- Моя дівчинка... - тихо шепоче спершись чолом на мій лоб.
- Ти зможеш пробачити все те, що було ? - Говорю тихо. Знаю він не забув.
- Я ж кажу, з чистого листа. - Тепло всміхається, різко відсувається від мене й протягує мені руку. - Привіт я Макс.
- Юля, - посміхаюсь, протягую йому руку. Це все так дотепно.
- Яке гарне ім'я. Юля, ти мені дуже сподобалась. Не хочеш сходити зі мною на побачення.
- Ммм... побачення. Так швидко. - Підтримую його гру. - Можна.
- Тоді заїду за тобою сьогодні о шостій.
- Куди ми поїдемо ? - Він злегка хмуриться.
- Нехай це залишиться в таємниці.
- Я ж маю знати що мені вдягти.
- На тобі все виглядає вишукано. Але не хвилюйся, в театр ми не підемо.
