Місячний камінь - Вилки Коллінз

Не пам'ятаю, щоб коли-небудь присутність стряпчого була такою небажаною, як у цю хвилину. Він, мабуть, був готовий до всього, аби перешкодити, був здатний поводитись миролюбно заради Речел.

— Який приємний сюрприз, сер, — сказав містер Еблуайт, звертаючись до містера Бреффа з удаваною привітністю. — Коли я вчора виходив з вашої контори, я не сподівався мати честь зустріти вас сьогодні в Брайтоні.

— Я ще раз обміркував усю нашу розмову після того, як ви пішли, — відповів містер Брефф, — і мені здалось, що я, можливо, буду корисним тут. Я ледве встиг на поїзд і не бачив, у якому вагоні ви їхали.

Давши це пояснення, він сів біля Речел. Я скромно пішла в куток — з міс Джен-Анн Стампер на всякий випадок. Тітонька моя сиділа біля вікна, як завжди, спокійно обмахуючись віялом. Містер Еблуайт стояв посеред кімнати; його лисина була, як ніколи, червона, коли він з найбільшою люб'язністю звернувся до своєї племінниці.

— Моя дорога Речел, — сказав він, — я чув дуже дивні новини від Годфрі. Я приїхав сюди довідатися про них. У цьому будинку у вас є своя власна вітальня. Проведіть мене туди, будь ласка.

Речел не поворухнулась. Чи вона вирішила довести справу до кризи, чи помітила якийсь секретний знак від містера Бреффа, — не можу сказати. Вона відмовилась виявити честь містерові Еблуайту і провести його в свою вітальню.

— Все, що ви хочете сказати мені, — відповіла вона, — можете сказати тут, у присутності моєї родички і в присутності (вона подивилась на містера Бреффа) старого вірного друга моєї матінки.

— Як хочете, моя люба, — лагідно відповів містер Еблуайт.

Він сів на стілець. Усі інші дивились на його обличчя так, наче сподівались, що воно скаже правду, — і це після сімдесяти років мирського життя! Я дивилась на маківку його лисої голови, бо помічала раніш, що справжній його характер виявлявся саме там.

— Кілька тижнів тому, — вів далі старий джентльмен, — мій син інформував мене, що міс Веріндер дала йому слово вийти за нього заміж. Може, Речел, він не так зрозумів або нафантазував про те, що ви сказали йому?

— Звичайно, ні, — відповіла вона. — Я дала слово взяти шлюб.

— Вельми відверта відповідь, — сказав містер Еблуайт, — і найбільш задовільна, моя мила. Значить, Годфрі не помилився, розповідаючи про те, що сталось кілька тижнів тому. Очевидно, він помилився в тому, що розповів мені вчора. Тепер я починаю розуміти. Ви з ним посварились, як сваряться закохані, а мій дурненький синок сприйняв це серйозно. О, в його роки я був практичнішим!

Гріховна природа нашої, так би мовити, прабабусі Єви пробудилася в Речел, і вона почала розпалюватись.

— Будь ласка, містере Еблуайт, давайте зрозуміємо одне одного, — сказала вона. — Нічого подібного до сварки не було вчора між мною і вашим сином. Якщо він вам сказав, що я запропонувала розірвати наші заручини і він погодився з свого боку, — він сказав вам правду.

Колір лисини містера Еблуайта, подібно до термометра, показав, що він почав сердитись. Обличчя його було милішим, ніж будь-коли, але й без того червона лисина ставала ще червонішою.

— Годі, годі-бо, моя дорога, — промовив він заспокійливим тоном, — не сердьтесь і не будьте жорстока до бідолашного Годфрі. Він, очевидно, сказав щось недоречне. Він з дитинства такий незграбний, — але наміри в нього хороші, Речел, наміри хороші!

— Містер Еблуайт, або я неточно висловилась, або ви навмисне не розумієте мене. Розрив між вашим сином і мною раз і назавжди вирішений. Ми залишимось на все життя кузенами і ніким більше. Чи це вам досить зрозуміло?

Вона промовила таким тоном, що навіть старому Еблуайтові не можна було не зрозуміти її. Його термометр піднявся ще на один градус, а голос його, коли він знову заговорив, перестав бути голосом, властивим людині, відомій своєю хорошою вдачею.

— Значить, — сказав він, — я повинен зрозуміти, що ваші заручини розірвані остаточно?

— Саме так ви повинні зрозуміти, містере Еблуайт, якщо ваша ласка.

— І я також повинен зрозуміти, що пропозиція розриву, насправді, йшла від вас?

— Так, це йшло спочатку від мене. Але це зустріло, як я вам уже сказала, згоду і схвалення вашого сина.

Ртуть у термометрі піднялась до краю. Мені здалося, що лисина раптом стала ясно-червоною.

— Мій син — малодушний боягуз! — закричав несамовито старий грішник. — Заради себе як батька, а не заради нього, я прошу вас, міс Веріндер, сказати, чим невдоволені ви в поведінці Годфрі Еблуайта?

І тут уперше втрутився містер Брефф.

— Ви не зобов'язані відповідати на це запитання, сказав він Речел.

Старий містер Еблуайт відразу ж накинувся на нього.

— Не забувайте, сер, — сказав він, — що ви тут непроханий гість. І ваше втручання було б тоді бажаним, коли б ви дочекались, коли вас попросять втрутитись.

Містер Брефф не звернув на це ніякої уваги. Гладкий полиск ніяк не змінився на його старому, зморшкуватому обличчі. Речел подякувала йому за пораду, а потім обернулась до містера Еблуайта, зберігаючи спокійний вираз обличчя, який (беручи до уваги її роки і стать) було страшно бачити.

— Ваш син запитував мене точнісінько те саме, що й