Місячний камінь - Вилки Коллінз

Мій прекрасний друг, міс Клак, поклала перо; я продовжую розповідь після неї з двох причин.

По-перше, тому, що я можу пролити необхідне світло на деякі пункти, які досі лишаються неясними. Міс Веріндер мала свої таємні причини розійтися з женихом, і я був тому виною. Містер Годфрі Еблуайт мав свої власні причини відмовитись від усіляких прав на руку своєї чарівної кузини, — і я відкрив їх.

По-друге, не знаю, на щастя чи на нещастя, але в період, про який я зараз пишу, я виявився замішаним у таємницю індійського алмаза. Я мав честь розмовляти в моїй власній конторі з незнайомим чоловіком східного походження з незвичайно вишуканими манерами, який, безсумнівно, був ватажком трьох індусів. Додайте до цього, що я зустрів на другий день славнозвісного мандрівника, містера Мартуета, розмовляв з ним про Місячний камінь, і ця розмова вельми вплинула на дальші події. Оце короткий перелік моїх прав на те становище, яке я займаю на цих сторінках.

Та оскільки справжня причина розриву заручин хронологічно передувала цим обставинам, отож вона повинна зайняти перше місце в даній розповіді. Оглядаючи весь ланцюг подій з одного кінця до другого, я вважаю за необхідне почати свою розповідь із сцени, хоч як це не дивно може вам здатись, — біля ліжка мого чудового клієнта і друга, покійного сера Джона Веріндера.

Сер Джон мав свою частку либонь, дуже велику частку — найнешкідливіших і найсимпатичніших якостей, притаманних людству. Серед них згадаю про одну що стосується даної справи — це непереборне небажання, поки він перебував у доброму здоров'ї, написати свою духівницю. Леді Веріндер використала весь свій вплив, щоб спонукати його виконати свій обов'язок, і я старався вплинути на нього. Він погоджувався із справедливістю наших поглядів, але далі цього не йшов аж поки не занедужав на хворобу яка кінець кінцем звела його в могилу. Лише тоді нарешті послали по мене, щоб я вислухав вказівки мого клієнта щодо духівниці. Вона, як виявилось, була набагато простішою від тих, котрі мені будь-коли доводилось засвідчувати протягом усієї своєї професійної кар'єри.

Сер Джон дрімав, коли я зайшов до кімнати. Він прокинувся і побачив мене.

— Як поживаєте, містере Брефф, — привітався він. — Я говоритиму дуже коротко, а потім знову засну.

З великим інтересом він спостерігав, як я виймав перо, чорнило й папір.

— Ви готові? — запитав він.

Я вклонизся, вмокнув перо і ждав вказівок.

— Я залишаю все своїй дружині, — сказав сер Джон. — Ось і все.

Він повернувся на своїй подушці і приготувався знову заснути.

Я змушений був потурбувати його.

— Чи так я вас зрозумів? — запитав я. — Ви залишаєте все майно, яким володієте на сьогоднішній день, у повну власність леді Веріндер?

— Так, — відповів сер Джон, — тільки я висловився значно коротше. Чому ви не можете записати коротше і дати мені знову заснути? Все — моїй дружині. Ось мій заповіт.

Усе майно перебувало в його повному розпорядженні і було двох родів: земельна власність (я навмисно не вживаю технічних висловів) і грошова власність. У більшості подібних випадків я вважав би своїм обов'язком попросити мого клієнта ще раз обдумати свою духівницю. Щодо сера Джона, то я знав, що леді Веріндер не тільки гідна необмеженого довір'я (всі хороші дружини гідні цього), а й виправдає це довір'я (на що, наскільки я знав прекрасну стать, здатна одна з тисячі). За десять хвилин духівниця сера Джона була написана і засвідчена, а сер Джон, добра людина, знову продовжував спати.

Леді Веріндер цілком виправдала довір'я, виявлене їй чоловіком. У перші ж дні вдівства вона послала по мене і склала свою духівницю. Її розуміння свого становища було таким здоровим і розумним, що мені не було ніякої необхідності радити їй що-небудь. Моя відповідальність почалась і закінчилась перекладом її вказівок на юридичну мову. Не минуло й двох тижнів, як помер сер Джон, а майбутнє його дочки було забезпечене з любов'ю і розумом.

Духівниця лишалася в моїй конторі у вогнетривкому сейфі значно менше років, ніж мені цього хотілось. Уже влітку тисяча вісімсот сорок восьмого року довелося мені глянути на неї знову за вельми сумних обставин.

У той час, про який я пишу, лікарі оголосили свій вирок бідолашній леді Веріндер, і цей вирок у буквальному розумінні слова можна назвати смертним вироком. Я був перший, кого вона повідомила про своє становище; і я побачив, що вона бажає переглянути свою духівницю разом зі мною.

Краще забезпечити свою дочку було неможливо. Але з часом її наміри винагородити деяких менш близьких родичів трохи змінились, і стало необхідним додати три або чотири пункти до документа. Відразу ж зробивши це, щоб уникнути непередбачених випадковостей, я дістав дозвіл леді Веріндер перенести ці останні вказівки на другу духівницю. Моєю метою було уникнути деякої неминучої плутанини і повторень, які вже дещо змінили початковий документ і які, правду кажучи, прикро впливали на мої професіональні відчуття придатності речей.

Засвідчення цієї другої духівниці було описано міс Клак,