Місячний камінь - Вилки Коллінз
Але ні — цього не сталось. Передусім старий грішник звернувся до своєї дружини.
— Хто… хто… хто… — запитав він, заїкаючись від злості, — запросив сюди цю нахабну бузувірку? Хто?
Перш ніж тітонька Еблуайт встигла сказати слово, за неї відповіла Речел:
— Міс Клак в гостях у мене.
Слова ці дивно вплинули на містера Еблуайта. Вони раптом перетворили його з людини, яка клекотіла гнівом, на людину з крижаним презирством. Кожному стало зрозуміло, що Речел сказала щось таке, — хоч її відповідь була коротка і зрозуміла, — що дало йому, нарешті, перевагу над нею.
— Ого! — сказав він. — Міс Клак тут, у вас у гостях, у моєму домі?
Після цього в свою чергу втратила терпіння Речел. Обличчя її почервоніло, а очі гнівно заблищали. Вона повернулась до адвоката і, показуючи на містера Еблуайта, гордо спитала:
— Що він хоче цим сказати?
Містер Брефф утрутився втретє.
— Ви, здається, забули, — сказав він, звертаючись до містера Еблуайта, — що ви найняли цей будинок як опікун міс Веріндер і для міс Веріндер.
— Не поспішайте, будь ласка, — перепинив стряпчого містер Еблуайт. — Я хочу сказати своє останнє слово, яке я давно сказав би, коли б не ця… — він подивився на мене, придумуючи, яку огидну назву можна дати мені, — коли б ця нестямна стара діва не втрутилась у нашу розмову. Дозвольте мені сказати, сер, що коли мій син не підходить у чоловіки міс Веріндер, то я не думаю, щоб його батько годився їй в опікуни. Прошу вас зрозуміти, що я відмовляюсь від опікунства, запропонованого мені в духівниці леді Веріндер. Говорячи вашою юридичною мовою, я складаю з себе опікунські повноваження. Цей будинок було найнято на моє ім'я, і я беру всю відповідальність за цю справу на свої плечі. Це мій будинок. Я можу його залишити або віддати, як захочу. Я не бажаю підганяти міс Веріндер. Навпаки, я прошу її забрати звідси свою гостю і свої речі — тільки тоді, коли це буде зручно для неї.
Він низько вклонився і вийшов з кімнати.
Так відплатив містер Еблуайт за те що Речел не погодилась вийти заміж за його сина!
Як тільки за ним зачинилися двері, тітонька Еблуайт виявила надзвичайну енергію, що примусило всіх нас замовкнути. У неї вистачило сил перейти через всю кімнату!
— Моя мила, — сказала вона, взявши Речел за руку, — мені було б соромно за свого чоловіка, якби я не знала, що з вами говорив його гнів, а не він сам. Ви, — казала далі тітонька Еблуайт, звертаючись до мене в куток з новою енергією, — це ви, зла особо, роздратували його. Сподіваюсь, я ніколи більше не побачу ні вас, ні ваших трактатів!
Вона знову повернулась до Речел і поцілувала її.
— Прошу пробачення у вас, моя любонько, — сказала вона, — пробачення від імені мого чоловіка. Що я можу зробити?
Завжди уперта в усьому, вередлива й нерозсудлива у своїх вчинках протягом усього життя, Речел несподівано залилася слізьми при цих простих словах і мовчки поцілувала тітку.
— Якщо ви мені дозволите відповісти за міс Веріндер, — сказав містер Брефф, — я попросив би вас, місіс Еблуайт, послати сюди Пенелопу з капелюхом і шаллю її пані. Залиште нас удвох на десять хвилин, — додав він тихим голосом, — і ви можете покластись на мене — я владнаю всі справи так, що будете задоволені і ви, і Речел.
Довір'я родини до цієї людини було справді надзвичайне. Не кажучи ні слова, тітонька Еблуайт залишила кімнату.
— Ех! — сказав містер Брефф, дивлячись їй услід. — Кров Гернкаслів має свої вади, я згоден з цим. Але все-таки є дещо в хорошому походженні!
Зробивши це суто мирське зауваження, він пильно глянув у мій куток ніби чекаючи, що я піду. Але моя заінтересованість у Речел, незрівнянно вища, ніж його, прикувала мене до стільця.
Містер Брефф відмовився від надії випровадити мене так, як це було у леді Веріндер на Монтег'ю-сквері. Він підвів Речел до стільця біля вікна і там заговорив з нею.
— Мила моя міс Речел, — почав він, — поведінка містера Еблуайта, цілком природно, образила і здивувала вас. Якби варто було сперечатися з такою людиною, ми швидко показали б йому, що він не сміє чинити самовільно. Але не варто цього робити. Ви мали рацію, коли сказали, що на нього не слід звертати уваги.
Він зупинився і знову подивився в мій куток. Я сиділа зовсім непорушно з трактатами під руками і з міс Джен-Анн Стампер на колінах.
— Ви знаєте, — знову почав він, повернувшись до Речел, — що ваша матінка, маючи прекрасний характер, завжди бачила найкраще в людях, які оточували її і ніколи не бачила поганого. Вона призначила вашим опікуном свого швагра тому, що вірила йому і думала, що це сподобається її сестрі. Я ніколи не любив містера Еблуайта і умовив вашу матінку дозволити включити в духівницю пункт, за яким виконавцям її духівниці в деяких випадках дасться право радитися зі мною про призначення нового опікуна. Один з таких випадків стався сьогодні; я зараз саме в такому
