Місячний камінь - Вилки Коллінз

Після цих слів я встала й вирішила втрутитися. Містер Брефф зробив те, чого я боялась, коли він просив місіс Еблуайт прислати капелюшок і шаль для Речел.

Перш ніж я встигла сказати слово, Речел прийняла його пропозицію з найщирішою вдячністю. Коли б я дозволила укладеній в такий спосіб між ними угоді здійснитись, коли б Речел хоч раз переступила поріг дверей містера Бреффа, — тоді прощавай найкраща надія мого життя, надія, яка принесла мені загублену вівцю назад до кошари! Одна тільки думка про подібне нещастя вкрай розбила мене. Я викинула на вітер жалюгідні кайдани мирської скромності і з завзяттям, рішуче висловила свою думку.

— Стійте! — вигукнула я. — Зупиніться! Вислухайте мене, містере Брефф. Не ви їй рідня, а я. Отож я запрошую її, я благаю виконавців її духівниці призначити опікункою мене. Речел, мила Речел, я пропоную вам мою скромну домівку, їдьте у Лондон першим же поїздом, моя мила, і живіть зі мною!

Містер Брефф нічого не сказав. А Речел подивилась на мене з холодним подивом, якого навіть не приховувала.

— Ви дуже люб'язна, Друзілло, — відповіла вона. — Я сподіваюсь навідуватись до вас, коли мені доведеться приїхати в Лондон. Але я прийняла запрошення містера Бреффа і думаю, що буде значно краще, коли я залишусь тепер під наглядом містера Бреффа.

— О, не кажіть цього! — благала я. — Я не можу розлучитися з вами, Речел, ніяк не можу розлучитися з вами!

Я спробувала обійняти її, але вона відступила від мене. Моя палкість не передалася їй, а тільки налякала.

— Далебі, це зовсім непотрібний прояв хвилювання, — сказала вона. — Я не розумію його.

— Не більше, ніж я, — підтвердив містер Брефф.

Їхня черствість, їхня огидна мирська черствість обурила мене.

— О, Речел, Речел! — закричала я. — Невже ви ще не бачите, що я всім серцем прагну зробити з вас християнку? Невже внутрішній голос не говорить вам, що я стараюсь зробити для вас те, що я старалась зробити вашій милій матінці, аж поки смерть не вирвала її з моїх рук?

Речел ступила до мене на крок і вельми дивно подивилась на мене.

— Не розумію вашого натяку на мою матінку, — сказала вона. — Міс Клак, будь ласка, поясніть мені це.

Раніш ніж я змогла відповісти, підійшов містер Брефф і запропонував свою руку Речел, намагаючись вивести її з кімнати.

— Вам краще не продовжувати цієї розмови, моя мила, — сказав він, — а міс Клак краще не розповідати.

Коли б я була палицею чи каменюкою, таке втручання й тоді примусило б мене сказати правду. Я з обуренням відштовхнула містера Бреффа і урочисто, пристойною для подібного випадку мовою, розповіла їй погляди християнського вчення на те якою страшною бідою є смерть без покаяння.

Речел відсахнулась від мене, — я червонію, пишучи про це, — і скрикнула від жаху.

— Ходімо звідси! — сказала вона містерові Бреффу. — Ходімо геть звідси, ради бога, поки ця жінка не сказала ще чогось! О, подумайте про невинне, корисне і прекрасне життя моєї бідолашної матінки! Ви були на похороні, містере Брефф, ви бачили, як всі любили її, ви бачили, як бідняки плакали над її могилою, втративши свого найкращого друга. А ця негідна жінка стоїть тут і хоче викликати в мене сумнів, чи є моя матінка, що була ангелом на землі, ангелом на небесах! Та годі говорити про це! Ходімо! Мене вбиває сама лише думка, що я дихаю одним повітрям з нею! Жахливо навіть подумати, що ми перебуваємо в одній кімнаті з нею!

Глуха до будь-яких умовлянь, вона побігла до дверей.

У цю хвилину ввійшла її покоївка з капелюшком і шаллю. Вона накинула їх на себе абияк.

— Зберіть мої речі, — сказала міс Речел, — і доставте їх до містера Бреффа.

Я зробила спробу підійти до неї; я була вражена і засмучена, але, нічого й говорити, не була ображена. Я тільки хотіла їй сказати: «Дай бог, щоб ваше жорстоке серце пом'якшало! Я охоче прощаю вам!» Але вона опустила вуаль і, вирвавши з моїх рук кінчик своєї шалі, поквапно вибігла з кімнати, грюкнувши дверима перед самим моїм носом. Я витерпіла цю образу з властивою мені звичайною твердістю. Я пригадую це тепер із своїм звичайним терпінням, звикнувши ставити себе вище від будь-якої образи.

Містер Брефф, перед тим як вийти, сказав мені глузливе слівце.

— Краще було б вам не пояснювати, міс Клак, — сказав він, вклонився і вийшов.

За ним вважала потрібним звернутись і особа в чепчику

— Легко здогадатися, хто посварив їх усіх, — сказала вона. — Я всього лише бідна покоївка, але мені, слово честі, соромно за вас!

Вона також вийшла і грюкнула за собою дверима.

Я залишилась одна в кімнаті. Ображена всіма, покинута всіма, я залишилась одна в кімнаті.

Чи можна ще додати щось до цього зрозумілого викладу фактів, до цієї зворушливої картини, як світ пере слідує християнку? Ні! Мій щоденник нагадує мені, що тут закінчився один з багатьох строкатих розділів у моєму житті.

Відтоді я ніколи більше не бачила Речел Веріндер. Я простила їй тоді, коли вона ображала мене.