Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Ви упевнені у вашому рішенні? — запитав він Речел уже в дверях.

— Цілком упевнена, — відповіла вона; так вони і розстались.

Тільки-но він вийшов, Речел повернулась до себе в кімнату. Вона не вийшла до обіду. Її покоївка (та сама, що носить чепчики зі стрічками) прийшла вниз сказати, що у міс болить голова. Я побігла до неї, пропонуючи їй крізь зачинені двері свої сестринські послуги. Двері були замкнуті, і Речел не відчинила їх. Скільки тут мені довелось перебороти перешкод! Та коли я побачила замкнуті двері, то відчула новий приплив сил і натхнення.

На другий ранок, коли їй понесли чашку чаю, я зайшла в кімнату. Сіла біля її ліжка і сказала їй кілька серйозних слів. Вона вислухала їх з томною чемністю. Я помітила дорогоцінні видання мого серйозного друга, звалені в купу на розі стола. Чи заглядала вона в них? Так, але вони не зацікавили її. Чи дозволить вона мені почитати їй уголос кілька місць — надзвичайно цікавих, — які, мабуть, лишились непоміченими нею? Ні, не зараз, — вона зараз думає про зовсім інше. Даючи ці відповіді, вона зосереджено перебирала оборки своєї нічної сорочки. Треба було якимсь натяком привернути її увагу до мирських інтересів, які вона мала у серці.

— Знаєте, моя мила, — почала я, — мені вчора спала на думку дивна фантазія про містера Бреффа. Побачивши вас після прогулянки з ним, я подумала, що він розповів вам якусь неприємну новину.

Вона випустила оборки своєї нічної сорочки, і її чорні очі люто блиснули на мене.

— Навпаки! — сказала вона. — Цю новину я з інтересом вислухала і глибоко вдячна містерові Бреффу за те, що він сказав її мені.

— Справді? — мовила я лагідним тоном зацікавлення.

Вона знову почала перебирати свої оборки і понуро відвернулась від мене. Сотні разів, виконуючи мої добрі діла, я натрапляла на таке ж ставлення. Воно й цього разу підштовхнуло мене на нову спробу. В моїй безстрашній старанності врятувати її душу я відважилась на величезний ризик і відкрито натякнула на заручини.

— Дуже цікава для вас новина? — перепитала я. — Либонь, мила Речел, це повідомлення про містера Годфрі Еблуайта?

Вона сіла в ліжку, смертельно бліда. У неї, очевидно на кінчику язика вертілось зухвальство, яким вона колись нагороджувала мене. Але міс Речел стримала себе, знов опустила голову на подушки, подумала якусь хвилину а потім виголосила знаменні слова:

— Я ніколи не вийду заміж за містера Годфрі Еблуайта.

Настала моя черга сполотніти, почувши таке.

— Що ви хочете цим сказати? — вигукнула я. — Усі наші рідні вважають шлюб вирішеною справою.

— Містера Годфрі Еблуайта очікують сьогодні, — сказала вона похмуро. — Почекайте, поки він приїде, і ви все зрозумієте.

— Але, мила Речел…

Вона подзвонила в дзвіночок, який висів у неї над ліжком. І в кімнаті з'явилась особа в чепчику зі стрічками.

— Пенелопо, ванну!

Треба віддати їй належне. При тодішньому стані моїх почуттів, я гадаю, вона знайшла єдино можливий засіб примусити мене піти з кімнати.

Моя позиція щодо Речел, у простому світському розумінні, була надзвичайно складна. Я сподівалась привести її до вищих речей щирим застереженням щодо її заручин. А тепер, якщо їй можна було вірити, ніяких заручин не передбачалося зовсім. Але, о друзі мої, християнка з моїм досвідом (із перспективою проповідування євангелія) ширше дивиться на речі. Припустивши, що справді розірвано заручини Речел, які Еблуайти батько і син, вважають справою вирішеною, на який же результат можна сподіватись? Усе це може закінчитись, якщо вона уперто стоятиме на своєму, обміном жорстокими словами й гіркими обвинуваченнями з обох боків. А що було б із Речел після закінчення бурхливого побачення? Внаслідок цього була б благотворна моральна депресія. Її гордість була б виснажена, її упертість була б вичерпана рішучим опором, який вона вчинить із своїм характером за даних обставин. Вона б звернулася за співчуттям до найближчої людини, котра могла б запропонувати їй своє співчуття. І я була б цією найближчою людиною, була б їй розрадою, знайшла б потрібні живлющі слова євангельської проповіді. Ніколи перед моїми очима євангельські перспективи не були такими широкими, як я їх бачила тепер.

Вона прийшла на сніданок, але нічого не їла й не промовила ні слова.

Після сніданку міс Речел безцільно блукала по кімнатах, потім раптом опам'яталась і відкрила фортепіано. Мелодія, яку вона вибрала для своєї гри, була непристойно нечестивого гатунку й нагадувала ті вистави на сцені, про які не можна подумати без того, щоб кров не застигла в жилах. Було б передчасним звертатись до неї тоді. Я тихенько дізналась, коли саме прибуває містер Годфрі Еблуайт, а потім урятувалась від цієї музики, утікши з дому.

Гуляючи одна, я використала нагоду, щоб відвідати двох моїх місцевих друзів. Це була невимовна втіха знову відчувати себе зайнятою серйозною розмовою з серйозними людьми! Безмежно підбадьорена і освіжена, я поверталась назад, додому, в найбільш підхожий час прибуття гостя, якого чекали. Я ввійшла в їдальню, завжди безлюдну в цей час, і віч-на-віч зустрілася з містером Годфрі Еблуайтом.

Він не зробив будь-якої спроби втекти. Навпаки, він вельми поспішно підійшов до мене.

— Дорога міс Клак, саме вас я і ждав! Я випадково звільнився раніше, ніж думав, від моїх лондонських справ і приїхав сюди до призначеного часу.