Місячний камінь - Вилки Коллінз

В його поясненні не відчувалось ні найменшого сум'яття, хоч це була наша перша зустріч після сцени на Монтег'ю-сквері. Правда, він не знав, що я була свідком цієї сцени. Але він знав, з другого боку, що я відвідувала «Материнський опікунський комітет» і була зв'язана з іншими благодійними комітетами, котрі й могли поінформувати мене про його ганебне ставлення до його дам та його бідолах. І все ж він був переді мною з повною владою свого чарівного голосу і непереможної посмішки!

— Ви ще не бачили Речел? — запитала я.

Він тихо зітхнув і взяв мене за руку. Певна річ, я вирвала б свою руку, якби тон його відповіді не вразив мене.

— Я бачив Речел, — сказав він цілком спокійно. — Вам відомо, мила подруго, що вона була заручена зі мною? Але тепер вона раптом вирішила взяти своє слово назад. Вона переконалась, що для неї і для мене буде краще, якщо вона візьме назад поспішну обіцянку і дасть мені можливість зробити інший, щасливіший вибір. Це єдина причина, на яку міс Речел посилається, і єдина відповідь, яку вона дає на мої запитання.

— А що ви зробили зі свого боку? — запитала я. — Скорились?

— Так, — відповів він з абсолютно непорушним спокоєм, — я скорився.

Його поведінка за даних обставин була такою неймовірною, що я стояла вкрай здивована, в той час як моя рука лежала в його руці. Дивитись, витріщивши очі, на будь-кого — грубо, а на джентльмена — неделікатно. А я вчинила обидві ці провини. І промовила, як уві сні:

— Що це значить?

— Дозвольте мені розповісти вам, — відповів він. — Може, ми сядемо?

Містер Годфрі підвів мене до крісла. Я невиразно пригадую, що він був ніжним. Я не думаю, щоб він обняв мене рукою, підтримуючи мене — але я не впевнена. Я була зовсім безпорадна, а його поводження з дамами таке сердечне. В усякому разі, ми сіли. За це я можу ручитись, якщо я не можу ручитись ні за що інше.

— Я втратив прекрасну дівчину, блискуче громадське становище і багаті прибутки, — почав містер Годфрі, — і скорився цьому без боротьби. Що може бути причиною такої незвичайної поведінки? Моя дорогоцінна подруго, причини нема.

— Нема причини? — повторила я.

— Дозвольте мені, дорога міс Клак, навести вам для порівняння приклад з дитиною, — продовжував він. — Дитина завжди цілком щиро обирає якусь лінію в своїй поведінці. Ви дуже здивовані цим і хочете дізнатись про причину. Маля нездатне пояснити вам причину. Ви можете так само запитати траву, чому вона росте, і птахів, чому вони співають. І ось, у даному випадку, я схожий на малу дитину, на траву, на птахів. Я не знаю, чому я освідчився міс Речел. Не знаю, чому ганебно знехтував моїх милих дам. Не знаю, як міг зректися «Материнського опікунського комітету». Ви питаєте дитину чого ти капризуєш? А це маленьке янголятко засуне пальчик у рот і само не знає. Точнісінько так і зі мною, міс Клак! Я не можу признатись про це нікому іншому. Я відчуваю себе зобов'язаним признатись про це тільки вам.

Я почала мислити спокійніше. Мені потрібно було розібратися в психологічній проблемі. Я глибоко цікавлюсь психологічними проблемами і, думаю, майстерно вирішую їх.

— Найкраща подруго, напружте ваш розум і допоможіть мені, — вів далі Годфрі. — Скажіть, чому настав час, коли мої плани одруження здаються мені чимось подібним до сну? Чому раптом мені спало на думку, що моє справжнє щастя в тому, щоб допомагати моїм милим дамам у виконанні скромних, корисних справ і щоб проголошувати короткі переконливі промови, коли мене викликає голова зборів? Навіщо мені громадське становище? Я його і так маю. Навіщо мені прибутки? Я і так можу заплатити за свій хліб насущний, за мою славну маленьку квартиру і за мої два фраки на рік. Чого я хотів би від міс Веріндер? Вона призналась мені власними вустами (це, моя дорога, між нами), що любить іншу людину й виходить за мене заміж тільки для того, щоб викинути цю людину з голови. Який жахливий союз! О моя дорога, який жахливий союз! Ось про що я думав, міс Клак, по дорозі в Брайтон. Я наближався до Речел з почуттям злочинця, який збирався почути свій вирок. Коли дізнався, що вона також змінила свою думку, коли почув її пропозицію відректись від заручин, я відчув (у цьому не може бути ні найменшого сумніву) надзвичайне полегшення. Місяць тому я в екстазі притискав її до грудей. А годину тому, коли дізнався, що ніколи більше не притисну її до грудей, мене сп'янила радість, як міцний напій. Це здається неймовірним, цього, здається, не може бути. А втім, це — факти, як я мав честь повідомити вас, коли ми з вами сіли у ці два крісла. Я втратив прекрасну дівчину блискуче громадське становище і багаті прибутки й скорився без боротьби. Як ви можете це пояснити, мила подруго? Я цього зробити не спроможний.

Його чудова голова опустилась на груди, і він у відчаї відмовився вирішувати психологічну проблему.

Я була глибоко зворушена. Хвороба (якщо я можу говорити як духовний лікар) була для мене цілком ясна. З власного досвіду всі ми знаємо таке звичайне явище, коли люди з високими здібностями часто опускаються до рівня найбільш обмежених людей, котрі їх оточують. Мета мудрого провидіння, без сумніву, полягає в тому, щоб нагадати великим світу цього, що й вони смертні, і що та сила, яка дала їм велич, може також і відняти її. Тепер, на мою думку, в сумних учинках милого містера Годфрі, невидимим свідком яких я була, легко було