Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Навпаки, якщо я можу судити.

— Коли моя мати була дівчиною, Речел (це не таємниця в нашій родині) вона любила, як любите ви, — і вона віддала своє серце людині, яка була не гідна її. Вона вийшла заміж за мого батька, поважаючи його, цінуючи його, але не більше. А результат цього можете бачити на власні очі. Невже нема заохочення в цьому для вас і для мене?[2]

— Не примушуйте мене поспішати, Годфрі.

— Ви самі призначите час.

— А ви не вимагатимете від мене більше того, що я зможу дати?

— Ангеле мій! Я тільки прошу, щоб ви вручили себе мені.

— Я згодна.

З цими словами вона прийняла його пропозицію.

Ним оволодів новий порив — цього разу порив нечестивого захоплення. Він пригортав її все ближче і ближче до себе, так що його обличчя вже торкалось її обличчя, і тоді… НІ! Я, справді, не можу перебороти себе, щоб описати до кінця цей скандальний момент. Дозвольте мені тільки сказати, що я збиралася заплющити очі, перш ніж це станеться, і на одну мить запізнилась. Бачите, я сподівалася, що вона чинитиме опір. А вона скорилась. Для кожної вельми пристойної особи моєї статі цілі томи нічого більше не скажуть.

Навіть моя невинність у таких справах почала підозрювати, до чого схиляється таке побачення. Вони за цей час так зрозуміли одне одного, що я цілком закономірно сподівалася, що вони, взявшись за руки, підуть під вінець. Однак містер Годфрі промовив ще кілька слів, які нагадали, що треба виконати ще одну пусту формальність. Він сів — і цього разу йому вже не заборонялось — на диван біля неї.

— Чи можу я сказати вашій дорогій матінці? — запитав він. — Чи ви самі це зробите?

Вона відхилила і те, й інше.

— Нехай краще мама нічого не знає про це доти, поки не видужає. Я хочу, Годфрі, тримати це поки що в таємниці. Ідіть тепер і повертайтесь увечері. Ми вже й так довго тут удвох, вельми довго одні.

Вона підвелася і вперше глянула в напрямі маленької кімнатки, в якій я продовжувала терпіти свої муки.

— Хто опустив ці портьєри? — вигукнула вона. — В кімнаті і так душно, навіщо ж закривати доступ повітрю?

І міс Речел підійшла до портьєр. Тієї миті, коли вона поклала руки на них, тієї миті, коли вона неминуче повинна була виявити мене в кімнаті, голос молодого рум'яного лакея на східцях зупинив її, і мені вже не треба було щось придумувати. Це, безперечно, був голос дуже переляканої людини.

— Міс Речел! — вигукнув він. — Де ви, міс Речел?

Вона відскочила від портьєр і кинулась до дверей.

Лакей щойно зайшов у кімнату. На його обличчі не було видно рум'янцю. Він сказав:

— Будь ласка, спустіться вниз, міс! Міледі знепритомніла, і ми ніяк не можемо привести її до пам'яті.

Через хвилину я лишилась одна і могла в свою чергу непомітно зійти вниз. Містер Годфрі пройшов повз мне в передпокій. Він поспішав за лікарем.

— Ідіть і допоможіть їм, — сказав він, показуючи мені на двері.

Я застала Речел на колінах біля дивана. Голова матері лежала в неї на грудях. Одного погляду на обличчя тітоньки (знаючи те, що я знала) було досить, щоб відкрити мені страшну правду. Я залишила свої думки при собі до приїзду лікаря. Він приїхав досить скоро. Передусім попросив Речел залишити кімнату, а потім сказав усім нам, що леді Веріндер померла. Серйозним особам, котрі цікавляться прикладами закоренілого скептицизму, можливо, буде цікаво почути, що він не проявив жодних ознак каяття, коли глянув на мене.

Згодом я заглянула в їдальню і бібліотеку. Тітонька померла, не розпечатавши жодного з моїх листів. Мене це так вразило, що я не подумала (згадала тільки через кілька днів) про те, що вона померла, не залишивши мені невеликої спадщини, яку обіцяла.

1. «Міс Клак шле своє привітання містерові Френкліну Блеку і, посилаючи йому п'яту частину своєї скромної розповіді, повідомляє, що вона почуває себе неспроможною сказати про все, що хотілось би сказати з приводу такої жахливої події, як смерть леді Веріндер. Тому вона додає до свого власного рукопису численні уривки зі своїх дорогоцінних видань, котрі є в її розпорядженні, — все, що стосується цієї страшної теми. І, можливо, ці уривки (міс Клак гаряче вірить) пролунають, як звук сурми у вухах шановного родича, містера Френкліна Блека».

2. «Містер Френклін Блек кланяється міс Клак і висловлює вдячність за п'яту частину її розповіді. Повертаючи уривки, надіслані разом із записками, він бажає утриматись від будь-яких заперечень, які може мати щодо цієї різновидності літератури, і хоче просто сказати, що додані до рукопису видання не потрібні для виконання тієї мети, яку він має на увазі».

3. «Міс Клак сповіщає, що вона одержала повернені уривки. І люб'язно нагадує містерові Френкліну Блеку, що вона християнка, отже, він не може її образити. Міс К., глибоко поважаючи містера Блека, наполягає й дає обіцянку при першій же нагоді, коли він захворіє, запропонувати йому скористатись її уривками вдруге. Разом з тим вона була б рада знати перед початком останньої частини