Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Хіба ви забули, Годфрі, про що ми домовились, коли ви говорили зі мною у нас в маєтку? Ми домовились, що будемо кузенами — і тільки.

— Я порушую цю умову кожного разу Речел, як бачу вас.

— Тоді не треба зі мною зустрічатися.

— Абсолютно марно! Я порушую нашу умову кожного разу, як думаю про вас. О Речел! Як ніжно ви сказали мені цими днями, що я виріс у ваших очах як ніколи! Либонь, це божевілля з мого боку надіятись на підставі цих дорогих слів? Можливо, це божевілля мріяти, чи не прийде день, коли ваше серце пом'якшає до мене? Не кажіть мені, що це безумство! Залиште мені мою ілюзію, моя мила! Я повинен мати її, щоб плекати для своєї втіхи якщо я не маю нічого іншого.

Голос його тремтів, і він підніс до очей білу носову хустинку. Знову Екстер-Голл! Для повної схожості невистачало тільки глядачів, захоплених вигуків і склянки води.

Навіть її невразлива натура піддалася спокусі. Я бачила, як вона ближче нахилилась до нього. Я почула новий тон зацікавлення в таких її словах.

— Чи впевнені ви, Годфрі, що любите мене так безмірно?

— Чи впевнений? Ви знаєте, яким я був, Речел. Дозвольте мені розповісти вам, який я тепер. Я втратив інтерес до всього на світі, крім вас. Зі мною сталося перетворення, якого я сам не можу пояснити. Чи повірите? Мої благодійні справи стали нестерпною неприємністю для мене, і коли я бачу тепер жіночий комітет, мені хочеться втекти на край світу!

Якщо в літописах відступництва є щось подібне до такої заяви, я можу тільки сказати, що даний випадок не взятий з оповідань, прочитаних мною. Я подумала про «Материнський опікунський комітет». Я подумала про товариство «Нагляду за недільними залицяльниками до служниць». Я подумала про інші товариства, дуже численні, щоб згадати тут, про ті, які спирались на цю людину як на непохитний стовп. Я подумала про боротьбу жіночих комітетів, котрі, так би мовити, вдихали своє ділове життя ніздрями містера Годфрі, — того самого містера Годфрі, який щойно огудив нашу добру роботу як дошкульну неприємність і щойно заявив, що він хотів би втекти на край світу якщо потрапить у наше товариство! Мої юні подруги зрозуміють моє становище, коли я скажу, навіть мені з моєю дисциплінованістю було важко проковтнути мовчки справедливе обурення. В той же час справедливість вимагає додати, що при цьому я не пропустила жодного слова з дальшої розмови. Заговорила Речел.

— Ви проголосили свою сповідь, — сказала вона. — Хотілося б мені знати, чи вилікує вас від вашої нещасної прихильності моя сповідь, якщо я її зроблю?

Він здригнувся. Признаюсь, здригнулась і я. Він подумав, і я теж подумала, що вона хоче розголосити таємницю Місячного каменя.

— Чи можете ви подумати, дивлячись на мене, — продовжувала вона, — що я — найнещасніша дівчина на світі? Це правда, Годфрі. Чи може бути більше нещастя, ніж свідомість того, що ти втратив повагу до себе? Ось яке тепер моє життя.

— Моя дорога Речел, це неможливо, аби ви мали хоч найменшу причину так говорити про себе!

— Звідки ви знаєте, що в мене такої причини нема?

— І ви можете про це питати? Я впевнений у цьому, бо знаю вас. Ваше мовчання, моя мила, зовсім не принизило вас в очах ваших справжніх друзів. Пропажа дорогоцінного подарунка, зробленого вам в день народження, може здатись дивною; ваш незрозумілий зв'язок з цією подією може здаватись ще дивнішим…

— Ви говорите про Місячний камінь, Годфрі?

— Звичайно, я думав, що ви натякаєте на нього…

— Я зовсім не натякала на нього. Я можу слухати про пропажу Місячного каменя, хто б не говорив про нього, зовсім не втрачаючи почуття поваги до себе. Якщо історія алмаза розкриється коли-небудь, стане зрозуміло, що я взяла на себе жахливу відповідальність; стане зрозуміло, що я взялася зберігати жахливу таємницю, — але також стане ясно, як сонячний день, що я ні в чому не винна! Ви не розумієте мене, Годфрі. Мені слід було висловитися чіткіше. Як це мені не важко, я висловлюсь зараз чіткіше. Припустимо, що ви не закохані в мене. Припустимо, що ви любите якусь іншу жінку…

— Ну?

— Припустимо, ви дізнались, що ця жінка зовсім не гідна вас. Припустимо, ви абсолютно переконані, що для вас буде приниженням навіть думати про неї. Припустимо, що тільки від думки про одруження з такою жінкою ваше обличчя загорілося б від сорому…

— Ну?

— І припустимо, що, незважаючи на все це, ви не можете вирвати її зі свого серця. Припустимо, що почуття, яке вона викликала у вас (у той час, коли ви вірили їй), не можна приховати. Припустимо, що любов, яку ця негідна істота вселила вам… О, як мені віднайти слова, щоб висловити це? Як можу я примусити мужчину зрозуміти, що це почуття водночас лякає й зачаровує мене? Це і подих мого життя, Годфрі, і водночас — отрута, яка мене вбиває! Облиште мене! Я, мабуть, збожеволіла, говорячи так! Ні не залишайте мене зараз, — ви не повинні винести помилкове враження. Я мушу сказати все, що можу, на свій власний захист. Пам'ятайте одне. Він не знає і ніколи не знатиме того, про що я вам розповіла. Я ніколи його не побачу — мені байдуже, — що б не сталось, — я ніколи, ніколи, ніколи не побачу його знову! Не запитуйте мене його ім'я! Не запитуйте мене ні про що більше. Змінимо розмову. Чи