Місячний камінь - Вилки Коллінз
Вона раптом повернулась і з усієї сили почала бити руками по спинці дивана. Голова її опустилась на подушку, і вона заридала. Не встигла я обуритися її поведінкою, як була вражена зовсім несподіваним вчинком містера Годфрі. Чи можете ви повірити, — він упав перед нею на коліна, на обидва коліна, — я урочисто заявляю! Чи може скромність моя дозволити мені згадати, що потім він обійняв її? Чи можу я признатися, що, проти волі своєї, я раділа, коли привів її до пам'яті двома словами:
— Благородне створіння!
Нічого більше! Але він промовив ці слова з таким поривом, який зробив його колись відомим публічним промовцем. А вона сиділа чи вражена, чи зачарована, — я справді не знаю, — і не думала навіть відштовхнути його руки туди, де їм належало бути. Щодо мене, то моє розуміння пристойності було зовсім спантеличене. Я була так неприємно непевна, в чому мій перший обов'язок — заплющити очі чи заткнути вуха — що не зробила ні того, ні другого. Те, що я була здатна держати портьєри так, щоб чути й бачити, я приписую цілком істериці, з якою я боролась. Навіть лікарі підтверджують, що, коли ви боретеся з істерикою, треба міцно за що-небудь триматися.
— Так, — сказав він з усією чарівністю свого божественного голосу й манери, — ви найблагородніше створіння! Жінка, яка говорить правду заради самої правди, жінка, яка скоріш пожертвує своєю гордістю, ніж чесною людиною, котра любить її, — це найцінніший скарб з усіх скарбів. Якщо така жінка вийде заміж і лише поважатиме свого чоловіка, — вона цілком ощасливить його на все його життя. Ви говорили, моя мила, про місце, яке ви займаєте в моїх очах. Судіть самі про те, яке це місце, — адже я благаю вас на колінах дозволити мені вилікувати ваше бідне поранене серце своїм піклуванням про вас. Речел, чи удостоїте честі, чи ощасливите ви мене, ставши моєю дружиною?
Цієї миті я затулила б вуха, коли б Речел не заохочувала тримати їх нашорошеними, відповівши йому першими розумними словами, які я будь-коли чула від неї.
— Годфрі! — сказала вона. — Ви, мабуть, з глузду з'їхали?
— Я ніколи не говорив більш розсудливо, моя мила, з точки зору як ваших, так і моїх інтересів. Загляньте на мить у майбутнє. Невже ви повинні пожертвувати своїм щастям заради людини, яка ніколи не знала про ваші почуття до неї і яку ви вирішили ніколи більше не бачити? Чи не ваш це обов'язок щодо самої себе забути це нещасне захоплення? А хіба ви знайдете забуття в тому житті, яке тепер провадите? Ви випробували це життя, і ви доволі ситі ним. Оточіть себе більш благородними інтересами, ніж нікчемні мирські інтереси. Серце, що любить і поважає вас, домівка, спокійні права і щасливі обов'язки якої день у день поступово захоплюватимуть вас. Спробуйте цю втіху, Речел! Я не прошу вашої любові, я буду задоволений вашою дружбою й повагою. Все інше залишіть, довірливо залишіть відданості вашого чоловіка й часові, котрий вилікує навіть такі глибокі рани, як ваші.
Вона почала вже піддаватися. О, яке тільки виховання дістала вона! О, я б на її місці поводилась не так.
— Не спокушайте мене, Годфрі, — сказала. — Я й так доволі нещасна і доволі нерозсудлива. Не робіть мене ще більш нещасною й нерозсудливою.
— Лише одне запитання, Речел. Чи маєте ви щось проти мене особисто?
— Я? Ви завжди мені подобались. Після того, що ви мені сказали щойно, я була б просто бездушна, коли б не поважала і не цінувала вас.
— Чи багато жінок знаєте ви, люба Речел, котрі поважали б і цінували своїх чоловіків? І все ж вони добре живуть зі своїми чоловіками. Чи багато наречених, ідучи під вінець, можуть розкрити свою душу перед тим, хто веде їх? І все ж їхній шлюб не буває від того нещасним, вони продовжують жити так чи інакше. Правда, жінки в заміжжі шукають затишку значно частіше, ніж вони бажають зізнатися в цьому; і, треба додати, вони переконуються в тому, що шлюб справдив їхні надії. Повернімося знову до вас. У ваші роки і з вашою привабливістю хіба можна приректи вам себе на одиноке життя? Повірте моїй обізнаності зі світом, — для вас це абсолютно неможливо. Це питання тільки часу. Ви вийдете заміж за когось іншого через кілька років. Або ви вийдете заміж, моя мила, за людину, котра зараз біля ваших ніг і яка дорожить вашою повагою й добрим ставленням більше, ніж любов'ю всякої іншої жінки на світі.
— Тихше, Годфрі! Ви намагаєтесь переконати мене в тому, про що я раніше ніколи не думала. Ви спокушаєте мене новими перспективами, коли всі інші мої сподівання лишились марними. Я кажу вам знову, що я зараз нещасна і дійшла до такого відчаю, що, коли ви скажете ще хоч слово, я можу погодитись вийти за вас заміж на цих умовах. Скористайтесь цим попередженням і залиште мене!
— Я не встану з колін, поки ви не дасте згоди!
— Якщо я дам згоду, ви будете розкаюватись, і я каятимусь, але буде вже надто пізно.
— Ми благословлятимемо, люба, той день, коли я наполіг, а ви поступились.
— Чи справді ви так переконані, як говорите?
— Судіть самі. Я говорю на підставі того, що бачив у своїй власній сім'ї. Скажіть, що ви думаєте про мою родину в
