Герострати - Емма Іванівна Андіївська
Він так близько помахав візитівкою, що мої очі наповнилися суцільно яґуарами, і я почав пригадувати, як зовсім недавно дружина розповідала про ягуарів щось, що вона вичитала з газети, і навіть показувала якісь знятки, тільки тода всю мою увагу виповнював відвідувач, і тому тепер зв’язок між тими яґуарами і цими на візитівці, які мені щось нібито й ’ нагадували, затерся, і мої думки пішли в іншому напрямі. Яґуари відступили набік і зникли за постаттю лорда.
З лордами мені ще не доводилося вести знайомство, хоч я знав багато різного народу. У мене були клієнтами з двадцять Романових (усі різних національностей, що їм, здається, ані трохи не заважало). Вони приходили купувати герби, хроніки про свій рід, час від часу навіть лірику, особливо таку, Де згадувалися Гера, Аполлон чи бодай ляри і пенати. Я завжди намагався задоволити покупців, і кожний з цих Рома нових жодного разу не оминув нагадати мені, мовляв, саме він, а не хто інший, і є справжній Романов, хоч я ніколи не ставив під сумнів їхньої автентичности. Потім у нашому дворі жило дві Анастасії, одна робила манікюр, а друга давала уроки співу, обидві дебелі, з подвійними підборіддями, дуже подібні одна на одну, а по суботах вони обливались окропом. Проте справжнього лорда мені не доводилося бачити, та ще й такого, який вів свій рід ще від хрестових походів, з другого хрестового походу, як він уточнив. У мене в антикваріяті лежала ціла колекція Гравюр про хрестові походи. Як мусіли смердіти ноги хрестоносців. Вони ніколи не міняли онуч, і ноги гнили й відвалювалися разом із панциром. Однак на панцирі золотом вимальовували ягуарів. Мені знову здалося, ніби я таки бачив фото лорда у якійсь газеті, хоч і не пригадував, з якого приводу.
– У нашому роді – свіжо підключився мені до вуха власник герба з ягуарами, який весь час говорив, хоч моя пам’ять зберегла тільки уривки з його розповіді, – крім мене, лише двоє відзначалися комерційними здібностями. Предок по батьковій лінії з часів Тюдорів та прабабка, яка щойно два роки тому померла в старій Англії, маючи дев’яносто два роки. Предок продав цілий континент (та це вам напевно не цікаво, бож воно й так відоме з історії), а прабабка – о, це особистість, яка ще чекає на свого біографа. Між іншим, від неї, крім безлічі не менш подиву гідних здібностей (якби ви тільки знали!), я успадкував здібності до мов, просто таки феноменальні, хоч про себе нібито не випадає так говорити. Однак що вдієш, коли вони дійсно феноменальні, нема іншого слова. Ці здібності походять, імовірно, від слов’янської домішки – дід моєї прабабки – ціла історія. Для мене вистачає, наприклад, трьох місяців, щоб досконало, не абияк, а справді досконало, опанувати будь-яку мову – розмовляти, писати й читати. Адже я знаю всі європейські мови, з десяток індійських, не кажучи вже про. пробачте, будь ласка. Я вас потурбую. Відхиліться трохи набік, осюди, будь ласка, бо ви мені затуляєте жінку, що миє вікна. А я люблю дивитися, як миють вікна! Залишки дитячого сантименту. Дитинно. Перші враження. Ви розумієте. Дякую. Ми говорили про мови. Так, здібності. Дійсно. В Мадрасі, де я, до речі, народився й виріс (мій батько захоплювався Індією, і мої дитячі й юнацькі роки прийшли там), один мій знайомій Месія завжди казав: з такого матеріялу, як я, виростають тільки. Вибачте, ви знову затулили мені вікна. Ви не підхоплюйтеся. Отак-о. Так. Чудово. Ви палите? Уявіть собі, цей Месія виявився найцікавіший із усіх Месій, яких я досі зустрічав.
– Месія? – несподівано для самого себе вголос луною повторив я за ним, не знаючи, чи це він так своєрідно жартує, чи й справді все його життя пройшло серед Месій, а чи вухо суґерує мені слова, яких він не каже, а які не так давно вже хтось висловив, можливо, навіть моя дружина, і то саме коли вона читала мені з газети щось про яґуарів, а я не слухав, і тепер вони ожили під іншим змістом, який заглушує те, що мій співбесідник насправді говорить. Тільки як на галюцинації він говорив занадто довго. Моє вухо виразно чуло:
– Дрібниця з дрібниць. Месій в Індії хоч греблю гати. Зрештою, не тільки в Індії. Проте скрізь Месії всі на один копил, а цей виявився справді особливий. Ще б пак! Уявіть собі лише – Месія, вчення якого зводилося до того, щоб роз’яснювати усім, ніби він – фальшивий месія, злодій і ошуканець, хоч я кілька разів майже на власні очі пересвідчився, як його злочини й ошуканства виявлялися радше драстичною Добротою! Я спочатку ніяк не розумів, пощо йому тлумачити людям, ніби він фальшивий Месія, коли навколо всі Месії твердять про себе, що вони справжні. А він так ретельно роз’яснював усім, хто тільки слухав, аби люди не вірили ні в його доброту, ні в нього самого, бо, мовляв, все це омана, аж Месії, які проповідували, що лише вони справжні, єдине спасіння, пуп неба і землі, – кілька разів намагалися вкоротити життя цьому осоружному, нібито фальшивому месії, який колов усім очі. Однак Месія, що затявся роз’яснювати Всім, хто хотів у нього вірити, свою фальшивість, якимось чудом виживав, і про нього ходили леґенди, ніби саме він і є Той єдиний, який справжній. Не виключене, багато промовляє за те, що саме він і був справжній Месія, лише вдавав фальшивого, аби люди крізь фальшиве повірили у справжнє. Тоді! звичайно, я так не думав, молодість, недосвідченість, ну й таке інше, однак з того часу багато чого сталося, і хто зна, може, воно й дійсно так, що коли Бог прийшов би на землю, він втілився б у наймізернішому, в найупослідженішому? Може, тільки через несправжнє і лежить єдина дорога до справжнього? Що ми взагалі знаємо про справжнє? Де та межа, що відокремлює справжнє від несправжнього? Тоді, коли я його вперше
