Герострати - Емма Іванівна Андіївська
Імовірно, про це я ледве чи колись довідаюся, і моїй вдачі не притаманне будувати роз’яснення історії з відвідувачем на самих припущеннях, хоч я мушу враховувати і той факт, що оскільки я єдиний серед колеґ без авта, це і дало моєму відвідувачеві нагоду завітати до мене з такими безглуздими вимогами.
Я не тверджу, ніби це саме так, не виключене, що воно й зовсім не так; зрештою, мені дуже не хочеться, щоб воно виявилося справді таким, це я сприйняв би вже надто прикрим і докоряв би собі тоді довіку, однак я не збираюся затуляти очі на дійсність, навіть якщо вона не відповідає моїм настановам. Я волію мати певність. Бо останнього часу я щораз частіше ловлю себе на досить дивному: як тільки я трохи ретельніше заходжуся біля якоїсь справи, вона негайно виявляється інакшою, ніж мені здавалося, і я ніяк не зважуся вирішити, Чи щось, що я пам’ятаю саме так, а не інакше, справді змінилося, чи я раніше не досить завдавав собі клопоту запам’ятати річ так, як належало, і тому мені іноді трапляються непередбачені ситуації, як, наприклад, з моїм шоферським іспитом що хоч і виявилося приємною несподіванкою, проте мене непокоїть, бо це позбавляє мене певности, без якої я ніколи не впораюся з відвідувачем.
Звичайно, я дуже втішився, коли, прийшовши на іспит, довідався, що цей іспит я вже склав, лише забув виповнити якісь додаткові формуляри і тому, виключно тому, досі не отримав посвідчення на керування автом, однак згадка, що я потрапив забути таку важливу подію, кілька днів не давала мені спокою. Мене охоплював жах перед тим, що я маю раптом не довіряти пам’яті, яка мені досі так чітко служила, а цього я собі просто не смів дозволити, бо на що ж я тоді покладатимуся?
Мої вагання скінчилися нарешті тим, що я постановив про це колись докладніше подумати, зрештою, коли я щось забув, це ще не означало бити на сполох, і, потішивши себе цією тимчасовою розв’язкою, я уже з дипломом у кишені заходився досліджувати автові авкціони, пам’ятаючи доброзичливі поради, мовляв, це єдине місце, де за дешеву ціну можна придбати, хоч і вживане, все ж міцне авто. Принаймні так усі твердили: моя дружина, колеги, ті, що бажали мені добра, бажаючи в моїй особі добра всьому людству. Але, ймовірно за браком досвіду, такого авта, як я собі уявляв, хоч це уявлення не набрало чіткого окреслення, за відповідну ціну не траплялося, а купувати будь-що, аби тільки купити, я теж не хотів. На мою думку, найдоцільніше вийшло б узяти нове на виплату, нехай це обійдеться трохи дорожче, проте я тоді бодай знатиму, що не купив кота у мішку, хоч, правда, це дуже розчарувало б дружину, яка непохитно вірила, ніби я мало не задурно виторгую авто на авкціоні, а мені не вистачало духу сказати їй, що я маю на це дещо інший погляд.
У п’ятницю ранком, коли дружина торкнулася другої скибки булки, щоб намастити мені до кави, я попросив її побути в антикваріяті, поки я сходжу ще на один авкціон, хоч сам собі я вже остаточно вирішив, що більше й нога моя не наблизиться до тієї тандити, бо я таки куплю нове на виплату. Однак нехай дружина думає, ніби я на автовому авкціоні, тим часом, як я в палаці юстиції випитуватиму його біографію, нехай думає, що я і жестикулюю, задихаючись від того, наче мені конче хочеться купити авто саме на авкціоні, а не від того, що я лагоджуся на процес, де мене можуть побачити й донести дружині, і тоді на цей випадок мені ще доведеться вигадувати якусь версію, чого взагалі я потрапив до судової залі, хоч про це згодом, бо мозок відмовляється служити, і я однак ні на що путнє не спроможуся.
З відходом я перестарався. Це виявилося надто рано. Щоправда, якби я сказав дружині, що забув гроші чи папери, і тому ще раз на короткий час повернувся додому чи до антикваріату, щоб не вештатися без діла, оскільки я постановив таки не йти на автовий авкціон, це не викликало б найменшої підозри. Тільки ж повернешся, а там, не доведи Боже, якесь ускладнення, от якось не зумію вирватися, хтось прийде, кого не позбудешся легко, або ще щось інше, і тоді прощай і процес, і відвідувачі, і все на світі! Тому, хоч мене і не вабило ще раз оглядати вживані авта, бож я вже остаточно вирішив – купуватиму тільки нове на виплату, я зміркував, що авкціон таки єдине місце, де найкраще, нікому;не впадаючи в око, перебути до початку процесу, бож не тинятися так собі без діла по вулицях, та й зрештою, ніколи не пошкодить зайве алібі, завжди легше вивертатися, коли у вигадці є частина правди.
Напевно саме тому, що я наставився купувати авто на виплату (аж дивно, коли я шукав, мені, мов навмисне, нічого путнього не траплялося), з моїм зором негайно ж відбулася А зміна, наслідком якої я зразу ж, майже на вході до авкціону, побачив два авта, які ще вчора ощасливили б мене, хоч тепер вони мене навіть на схвилювали, тільки навели на думку, яка все таки людина не послідовна.
Правда, від нічого робити (просто незбагненно, чого мене Так рано винесло з дому!) я спитав ціну і заходився мляво торгуватися, щоб розтягти час, бож ледве чи десь існували Дешевші вживані авта. Якби я не полінувався, гандляр напевно Погодився б збавити ціну (принаймні я мав таке враження, ніби він радий продати свій крам малощо не задурно, він навіть пробачав мою млявість), а я ж прихопив досить грошей, щоб заплатити готівкою. Але перед моїм унутрішнім зором уже вилискувало те нове авто, яке я ще тільки плянував узяти на виплату, і я лишився непохитний. Щоправда, значною мірою моїй непохитності сприяла й обставина, що я не відчував жодного бажання ні трохи енергійніше торгуватися, ні взагалі будь-що купувати, бо хоч я добре пам’ятав, як до початку процесу ще рано, попри всю очевидність цього знання, я
