Герострати - Емма Іванівна Андіївська

він відвідує процеси, то це означає, що вони його цікавлять, а це знову ж таки частина біографії! Крім того, і це найголовніше, коли я прискриню його на чомусь, що його цікавить, він уже не відмовить зрадити докладніше про себе. Правда, коли він ще заходив до моєї крамниці, він недвозначно сказав, як я сам маю вишукувати дані до його біографії. Однак, із тих пір встигло багато чого трапитися, і мій відвідувач міг змінити свій погляд. Чому, зрештою, ні? Може, то він лише на початку хотів випробувати мене, а тепер, бачачи щиру ретельність, яку я виявив у розшуках матеріялів до його життєпису (адже коли він з’являвся там, де я за ним розпитував, йому напевно ж переказували), погодиться зрадити свою дотеперішню поведінку і розповість про себе все, чого я потребую? Зрештою, навіть, якщо не все, то бодай найголовніші дані. Тепер я вже не відступлюся. Я благатиму, поки він скаже: так. Бож не виключене, що усі мої невдачі сталися виключно через те, що я не здолав знайти відповідного підходу спонукати його заговорити? Ще коли він приходив до мого антикваріяту, запевняючи, мовляв, він такий, як усі. А коли такий, то він мусів колись заговорити про себе. Одна річ, коли вія тоді не захотів. Тоді він, імовірно, мав щось інше на думці, але тепер? Усі люди без винятку (хіба за винятком Дома, проте зараз краще не думати про Дома, бо він знову розпорошить свою увагу, і мені довго доведеться переставлятися. Як він взагалі потрапив до моїх думок?) люблять говорити про себе. Мій відвідувач ще тоді сказав, що він не виняток. Це ж явна зачіпка! Напевно, я його якось не так розумів, і тому мої розшуки неминуче мали зайти в глухий кут, щоб я нарешті опам’ятався і переосмислив події. Це ж виключене, щоб мій відвідувач колись не обмовився про себе! Навіть мовчуни, і ті лише до деякого часу, а тоді говорять, тільки слухай. Та й що таке мовчун? Людина, якій бракує нагоди висловитися, бракує відповідного слухача. Бож кожна людина – таж певно, ясно! Я мусів побачитися з моїм відвідувачем! Цього разу просто таки настала хвилина, щоб він заговорив. І як я не дійшов цього раніше? Мій час на випробування скінчився. Я витримав іспит, у чому мій відвідувач напевно вже переконався, і я наперед бачив, як він говорить, і то говорить саме те, за чим я досі так побиваюся. Єдине тільки – дочекатися п’ятниці.

Увесь тиждень я залагоджував справи, не пов’язані з відвідувачем, ніби мого відвідувача ніколи й не існувало. Щойно Коли настала п’ятниця, а вона настала так, наче її упхали серед тижня десь між вівтірком і середою, я з подивом усвідомив, що за весь тиждень ні разу не подумав про нього і це трапилося вперше відтоді, як він переступив поріг мого антикваріяту. Мені здалося це настільки неймовірним, аж я досі вагаюся відкинути припущення, що не клопоти витиснули з моєї пам’яті відвідувача, а сам відвідувач влаштував так, аби я тиждень про нього не думав, давши мені ніби відпустку залагодити справи, які нагромадилися, поки я розшукував матеріали до його біографії, і це я справді сприйняв, як добру Прикмету, ба більше, як натяк, що він тепер погодиться розповісти дещо про себе, коли я прийду на процес Лінузи-Люляї.

Протягом тижня я порався з піднесенням, якого я не переживав з тих пір, відколи моє життя стало проходити під знаком мого відвідувача. Крім клопотів, пов’язаних з купівлею нових книг, виготовленням проспектів антикварних видань, укладенням нового інвентаря, розрахунків, які я цілковито занедбав, відкладаючи їх щоразу на інший день, я заповзявся нарешті скінчити шоферські курси, які я розпочав ще перед появою в моєму житті відвідувача і які через розшуки даних до його біографії, а згодом через хворобу, брак часу і якусь незрозумілу мені самому відразу до всього остаточного (риса, що дедалі яскравіше проступала в усіх моїх вчинках, ше недавно незнана мені), чого раніше мені не траплялося, принаймні чого ні я, ні будь-хто сторонній досі в моїй поведінці не зауважував, – не довів до кінця, хоч мені лишалося тільки скласти заключний іспит і отримати диплом на право керувати автом.

Я давно вже носився з думкою придбати авто, хоч зовсім не належав до фанатиків, яким авто заполонило серце і розум. Я докладно знав, яке мені потрібне для антикваріату, і ми з дружиною навіть колись вибрали, якої саме марки авто нам найліпше придбати, щоб і місця досить і не дуже громіздке, однак усе щось траплялося на перешкоді, і я продовжував досить таки часто їздити залізницею, залагоджуючи антикварні справи, на кожній пересадці щоразу присягаючи, ща це дійсно моя остання подорож, бо щойно я повернуся додому, я негайно ж іду й купую авто, оскільки я й так єдиний серед колеґ не маю авта, а це випадало дещо на мою некористь. Бо якщо до історії з моїм відвідувачем брак авта я сприймав лише, як певну незручність, що уповільнювала залагодження антикварних справ на віддалі, тепер відсутність авта дедалі частіше здавалася мені доказом несолідности (і це саме тоді, коли відвідувач змушував мене стільки дбати про бодай зовнішню солідність!), яку належало якомога швидше направити.

Я собі зовсім вільно міг дозволити на авто. Не конче нове, вживане теж виконувало б ті самі функції, але я його мусів мати, щоб бодай колеги побачили й ствердили, мовляв, ага, якщо в нього завелося авто, то його справи не такі вже й погані, хоч ніхто ще не здогадувався, як насправді стояли мої справи. Звичайно, авто трохи зайвий видаток, хоч ніби не такий уже і великий. Аж шкода, чому я не здійснив купівлі раніше! Проте внутрішній голос тут же скорегував мене, запевнивши, і я одразу з ним погодився, мовляв, раніше я ніколи й не спромігся б його купити, бо не досить уважно ставився до того, що мені здавалося дрібницями. Я засадничо не надавав значення дрібницям, а не виключене, що1 саме вони вирішували в житті найістотніше, і саме їм належало б давно вже приділяти більше часу, хоч така думка навіть зараз виявилася, на диво, неприємною, бо це йшло врозріз із моїми попередніми уподобаннями, які я колись вважав за єдино правильні, а головне, такі ясні, аж я кожного разу пробував (мене весь час тягло) повертатися до них, як до рятівного берега, хоч тепер вони не допомагали, а тільки хаотизували всі мої думки й