Фартух єпископа - Сомерсет Вільям Моем

- Нісенітниця! Кожен чоловік вважає, що дівчина, на якій він хоче одружитися, відрізняється від інших. Нічого подібного, і вона така ж.  Жінок дуже багато, особливо гарненьких. Я не маю терпіння до цієї пишномовності про рівність статей. Це не тільки не релігійно, але й вульгарно. Я покладаю свою віру на Біблію, яка говорить нам, що жінки повинні підкорятися чоловікові. Я ніколи не зустрічав жінку, яку не міг би обвести навколо мого маленького пальця.

Він подивився на цей конкретний палець. Його прикрашав гарний перстень, на якому в усьому його  жахливому фальшуванні був зображений герб його родини. Його голос задзвенів мужньою зневагою.

- Ні, дорогий Харрі, ви маєте моє повне схвалення. І ви маєте мою впевненість у тому, що ви, безсумнівно,  подобаєтеся Вінні. Що ще ви можете бажати? Доймайте, мій дорогий сер, доймайте. Правильна манера, щоб мати справу з жінкою - це запитувати її в сезон і не в сезон. Просити її вранці, опівдні та вночі. Турбуйте її, як тер’єр турбується про кістку. Наполягайте на одруженні з нею. Рано чи пізно вона скаже «так» і вважатиме себе надзвичайною дурепою за те, що раніше цього не зробила.

- Ви дуже підбадьорюєте, - сказав закоханий, посміхаючись.

Весела енергія каноніка Спретта була непереборною, і сила його риторики, здавалося, долала навіть матеріальні перешкоди. Але коли Роксем розглянув справу, він був спантеличений. Він був юнаком лише звичайного інтелекту. Це канонік із задоволенням спостерігав, бо він знав, що в світі політики немає нічого більш згубного, як  перевершення середнього рівня. Не видавалося природним, що Вінні  відмовила йому з  простої незайманої сором'язливості, як самиця летить від солов’я, поки він не заспівав своїх самих закоханих балад.  Її меланхолія вказувала на щось більш складне.

- Ви дуже підбадьорюєте, - повторив він, але цього разу зітхнувши.

- Мало хто з чоловіків мають більше досвіду в управлінні статтю, ніж я, - відповів канонік Спретт з видом  султана, який з незрівнянним успіхом керував гаремом, що мав більш ніж загальні розміри. - І що ви тепер маєте намір робити?

- Я не знаю, - відповів Роксем, дещо безпомічно.

- Мій дорогий друже, бог допомагає тим, хто сам собі допомагає, - різко сказав канонік. - Ви бажаєте одружитися з моєю маленькою дівчинкою, і я хочу, щоб ви одружилися з нею. Я не знаю нікого, кому б я швидше довірив її, і коли батько говорить це, я можу запевнити вас, що це дуже багато значить.

- Але що я можу зробити?

- Гаразд, гаразд, я бачу, що повинен вам трохи допомогти. Приходьте до нас знову через день або два. Я напишу вам коротку записку.

- Я не хочу бути занудою, - сказав Роксхем.

- У мене є підстави вважати, що ви знайдете Вінні в іншому стані духу. Тримайте себе в руках і приходьте в будь-який день, коли я все виправлю. А тепер йдіть додому і майте добрий сон.

Роксем встав і потиснув йому руку. Він залишив каноніка в курильній кімнаті. Церковний джентльмен загасив цигарку і посміхнувся про себе з великим самовдоволенням. Він знову тихо заспівав:

«Бо я не сміливий моряк,

і я ніколи не був на морі;

І якщо я впаду в нього, то факт, що я не зможу пливти,

і я швидко опинюсь на дні».

Він весело повернувся в бальний зал і по дорозі йому на вдачу зустрівся пан Вілсон. Це був журналіст, який користувався великим впливом в церковних колах, чиїми добрими послугами в пресі він вже скористався.

- Ах, мій дорогий Вілсон, як мило з вашого боку було помістити те маленьке оголошення в газеті для мене, - сказав він. - Я радий бачити, що доктор Грей отримав єпископство.

- Боюся, що ця новина абсолютно передчасна, - відповів другий. - Взагалі не було призначено жодної зустрічі.

- Як так! Ви мене дивуєте. Про це так впевнено було оголошено у «Вестмінстерській газеті».

- Навіть газети можуть помилятися, - посміхнувся пан Вілсон, який знав, що і як. - Насправді, я дуже сумніваюся, що Грей погодиться. Йому подобається робота в Харбіні, і я не думаю, що він сильно хоче поховати себе в Барчестері.

- Звичайно, в цьому світі у всього є свої недоліки, - відповів вікарій церкви Сейнт Грегорі. - І зі свого боку, коли людина ще молода і енергійна, я не можу уявити собі посади з більшими можливостями для добра, ніж посада директора великої державної школи.

Він пройшов далі. Його ім'я було досить вільно згадано відносно Барчестера, і канонік Спретт не міг винести, щоб хтось подумав, що він розчарований або заздрить. Він показав пану Вілсону, що він не був ні тим, ні іншим. Але він не міг не шкодувати про те, що газети випереджали події; і надія, яка, як відомо, вічно народжується в людських грудях, відразу ж пофарбувала увесь світ в рожевий відтінок. До тих пір, поки не було призначено певної зустрічі, канонік вважав єдино правильним вірити в перемогу добра над злом. Різні впливи, які він пустив у хід, все ще могли викликати у лорда Стоунхенджа такий душевний стан, який може підвищити його гідність до єпископської посади.

Канонік Спретт оглянув бальну залу і побачив Гвендолін Дюрант. Він одразу підійшов до неї. Вона надзвичайно добре виглядала у сукні з глибоким декольте; а одиночна нитка перлів, яку вона носила, не лише демонструвала юнацьку красу її шиї, але нагадувала всьому світському суспільству, що у неї був дуже багатий батько.

- Як це, молоді чоловіки настільки негалантні, що залишають вас сидіти? - весело запитав він.

- Я зайнята  вашим сином на цей танець; я не можу зрозуміти, де він є.

- Лайонел - осел, - засміявся канонік. - Дайте мені замість нього.

Він не став слухати її забавних заперечень, і за мить