Місячний камінь - Вилки Коллінз

Я обернувся, щоб вона могла побачити на моєму обличчі те, чого я не міг висловити, — обернувся й махнув рукою. Я побачив її тьмяно, як видіння, крізь сльози, які нарешті здолали мене.

Через хвилину все скінчилося. Я знову вийшов у сад. І більше не бачив і не чув її.

Пізніше, цього ж таки вечора, до мене несподівано заїхав містер Брефф.

У поведінці стряпчого сталась помітна зміна. Не було звичайної самовпевненості, запалу. Він потис мені руку — вперше в житті — мовчки.

— Ви повертаєтесь у Гемпстед? — запитав я, аби сказати щось.

— Я зараз їду з Гемпстеда, — відповів він. — І я знаю, містере Френклін, що ви нарешті дізнались про правду. Але, кажу вам відверто, коли б я міг передбачити, якою ціною доведеться заплатити за це, я вважав би за краще, аби ви й далі нічого не знали.

— Ви бачили Речел?

— Я приїхав сюди після того, як відвіз її на Портлендську площу; неможливо було відпустити її одну. Я не можу звинувачувати вас, — адже ви бачили її в моєму домі і з мого дозволу, — в тому потрясінні, якого завдало їй це нещасне побачення. Я можу тільки не допустити повторення подібного зла. Вона молода, з рішучим характером, і перенесе це; час і спокій допоможуть їй. Хочу бути певним, що ви не зробите нічого для того, аби перешкодити її видужанню. Чи можу я покластисть на вас у тому, що ви не зробите другої спроби побачитися з нею без моєї згоди і схвалення?

— Після того, що вона вистраждала, і після того, що переніс я, — відповів я, — ви можете покластися на мене.

— Ви обіцяєте мені?

— Обіцяю.

Містерові Бреффу полегшало. Він поклав капелюх і присунув свій стілець ближче до мого.

— Це вирішено, — сказав він. — Тепер поговоримо про майбутнє, — про ваше майбутнє, я маю на увазі. Думаю, що висновок з незвичайного повороту цієї справи тепер, одне слово, ось який. По-перше, ми впевнені, що Речел сказала вам всю правду так ясно, як тільки можна її сказати словами. По-друге, хоч ми і знаємо, що тут вкралась якась жахлива помилка, — ми не можемо звинувачувати Речел за те, що вона вважає вас винним на підставі своїх власних почуттів; тим більше, що це свідчення підтвердили обставини, котрі говорять саме проти вас.

Тут я втрутився.

— Я не вважаю винною Речел, — сказав я. — Я тільки жалкую, що вона не наважилась поговорити відверто зі мною ще тоді.

— Ви можете також жалкувати, що це була Речел, а не хтось інший, — заперечив містер Брефф. — Та й так я маю сумнів, чи наважилася б делікатна дівчина, яка всім серцем бажала стати вашою дружиною, прямо у вічі сказати вам, що ви злодій. В усякому разі, не така вдача у Речел, щоб зробити це. У зовсім відмінній від вашої справі, яка, проте, поставила її в становище, відмінне від вашого, я випадково дізнався, що на неї вплинув мотив, схожий на той, який мав місце у вашій справі. Крім того, вона сама сказала мені сьогодні ввечері, йдучи у місто, — якщо я вірно її зрозумів, — що й тоді не повірила б вам, як не вірить тепер. Яку можна дати відповідь на це? Такої відповіді нема. Гаразд, містере Френклін! Виявилось, що моя теорія цілком помилкова, — згоден з цим, — але, враховуючи справжнє становище, не завадить все-таки прислухатись до моєї поради. Кажу вам відверто, ми будемо даремно гаяти час і сушити собі голову, якщо спробуємо повернутись назад і почнемо розплутувати цей жахливий клубок з самого початку. Забудьмо абсолютно все, що сталось минулого року в садибі леді Веріндер, і давайте глянемо, що ми можемо відкрити в майбутньому замість того, чого ми не можемо відкрити в минулому.

— Ви далебі забули, — сказав я, — що вся ця справа, принаймні щодо мене, — справа минулого.

— Дайте мені відповідь, — заперечив містер Брефф, — що є причиною всіх цих неприємностей: Місячний камінь чи ні?

— Безперечно, Місячний камінь.

— Дуже добре. Що ж, на вашу думку, було зроблено з Місячним каменем, коли його привезли в Лондон?

— Його віддали під заставу містерові Люкеру.

— Ми знаємо, що не ви зробили це. А чи знаємо ми, хто його віддав у заставу?

— Ні.

— Де ж, на вашу думку, тепер Місячний камінь?

— Зберігається в банкірів містера Люкера.

— Цілком вірно. А тепер зверніть увагу ось на що. Зараз ми маємо вже червень. Наприкінці цього місяця (не можу точно пригадати день) мине рік, відколи, як ми вважаємо, було віддано під заставу алмаз. Слушна нагода, — щоб не сказати більше, — для людини, котра віддала цю річ, викупити по закінченні року. Якщо вона її викупить, містер Люкер повинен сам — відповідно до його власного розпорядження — взяти алмаз від банкіра. За даних обставин я вважаю потрібним поставити сищика біля банку в кінці цього місяця і простежити, кому містер Люкер поверне Місячний камінь. Тепер ви розумієте?

Я погодився (не зовсім охоче), що, в усякому разі, це нова ідея.

— Це ідея містера Мартуета стільки ж, скільки й моя, — сказав містер Брефф. — Вона, можливо, ніколи не виникла