Місячний камінь - Вилки Коллінз
— Не можу заперечувати, — сказав я, — що запропонований вами план розв'яже ускладнення вельми сміливим, дуже відвертим і цілком новим способом. Але…
— Але ви маєте заперечення?
— Так. Мої заперечення полягають у тому, що ваша пропозиція змушує нас чекати.
— Згоден. За моїми розрахунками, нам доведеться чекати близько двох тижнів. Хіба це так довго?
— Це ціла вічність, містере Брефф, у моєму становищі. Моє життя буде просто нестерпним для мене, коли я не зроблю чогось такого, аби відновити свою репутацію.
— Так, так, я розумію це. І ви вже придумали, що можна зробити?
— Я надумався порадитись із сищиком Каффом.
— Він пішов у відставку. Даремно сподіватися, щоб Кафф зміг вам чимось допомогти.
— Я знаю, де знайти його, і зможу спробувати.
— Що ж, спробуйте, — сказав містер Брефф після деякого роздуму. — Справа ця набрала такого незвичайного повороту після закінчення слідства сищиком Каффом, що, либонь, ви зацікавите його. Спробуйте й повідомте мене про результат. А поки що, — казав він далі, вставши, — якщо ви нічого не відкриєте до кінця місяця, я зі свого боку доб'юсь чого-небудь, улаштувавши спостережний пункт біля банку.
— Звичайно, — відповів я, — якщо тільки не звільню вас через деякий час від необхідності вдаватись до подібного експерименту.
Містер Брефф посміхнувся і взяв капелюх.
— Передайте сищикові Каффу, — відповів він, — мою думку, що розгадка таємниці алмаза прихована в розгадці того, хто віддав його під заставу. І повідомте мене, яка думка про це досвідченого детектива Каффа.
Так ми розлучилися з ким цього вечора.
На другий ранок я вирушив у невеличке містечко Доркінг — у те саме місце, куди переїхав сищик Кафф, як інформував мене Беттередж.
Розпитавши в готелі, я дістав необхідні дані, як знайти сищика. До нього вела тиха польова дорога недалеко від міста, і котедж стояв посеред садка, оточеного ззаду і з боків хорошою кам'яною стіною, а спереду — високою огорожею. Хвіртка з пофарбованими, майстерно виготовленими ґратами вгорі була замкнута. Подзвонивши, я заглянув крізь грати й побачив скрізь улюблені квіти знаменитого Каффа; вони квітли в його саду гронами, вони затуляли його двері, заглядали йому у вікна. Далеко від злочинів і таємниць великого міста знаменитий сищик, викривач злодіїв, спокійно доживав сибаритом останні роки свого життя, цілком віддавшись своїм трояндам.
Поважна літня жінка відчинила мені хвіртку і відразу ж зруйнувала мої надії на допомогу сищика Каффа: він лише напередодні поїхав в Ірландію.
— Він поїхав туди у справах? — запитав я.
Жінка посміхнулась.
— У нього тепер тільки одна справа, сер, — сказала вона, — троянди. Садівник однієї знатної особи в Ірландії винайшов якийсь новий спосіб розводити троянди, і містер Кафф поїхав довідатися про нього.
— А ви не знаєте, коли він повернеться?
— Нічого не знаю, сер. Містер Кафф сказав, що він може повернутись і відразу, а може й затриматися, залежно від того, буде новий спосіб вартий чи не вартий вивчення. Якщо ви маєте щось передати йому, я подбаю про це, сер.
Я віддав їй мою картку, написавши на ній олівцем: «Маю розповісти вам дещо про Місячний камінь. Повідомте мене, як тільки повернетесь». Після цього мені більше нічого не лишалось, як підкоритись обставинам і повернутися в Лондон.
У такому збудженому стані, в якому перебував я в той час, про який пишу зараз, і моя невдала поїздка до сищика тільки збільшила в мені невгамовну потребу щось зробити. В день мого повернення з Доркінга я вирішив, що на другий ранок докладу нових зусиль, аби форсувати свій шлях через усі перепони від мороку до світла.
За який інший експеримент узятися?
Коли б чудовий Беттередж був присутній в той час, як я обдумував це питання, і коли б він був у курсі моїх думок, він, без сумніву, сказав би, що в даному разі взяла гору німецька сторона. Серйозно кажучи, цілком можливо, що моє німецьке виховання було в деякій мірі причиною того лабіринта марних думок, в який я тепер вплутав себе. Більшу частину ночі я сидів і курив, будуючи різні теорії, одну неймовірнішу за іншу. Коли я нарешті заснув, вигадані мною фантазії переслідували мене уві сні; я встав уранці, почуваючи, що об'єктивно-суб'єктивне і суб'єктивно-об'єктивне безнадійно переплутались у мене в голові, і почав день, — який мав стати свідком моїх дальших зусиль щодо практичних заходів, — зовсім не впевнений, чи мав я будь-яке право (на суто філософському грунті) розглядати будь-які речі (включаючи й алмаз) як такі, що існують взагалі.
Як довго я міг би блукати в тумані власної метафізики, якби мене залишили власні думки, самому мені важко сказати. Сталось так, що несподіваний випадок прийшов на допомогу моєму визволенню і врятував мене. Цілком випадково цього ранку я вдягнув те пальто, яке носив у день мого побачення з Речел. Шукаючи щось в одній з кишень, я натрапив на зім'ятий клаптик паперу і, видобувши його, побачив у руці забутий лист Беттереджа.
