Місячний камінь - Вилки Коллінз

Недобре було залишати без відповіді мого доброго давнього друга. Я сів за письмовий стіл і знову прочитав його лист.

Не легко відповідати на лист, де нема нічогісінько більш-менш важливого. А лист Беттереджа належав саме до такої категорії. У ньому, зокрема, йшлося про те, що Езра Дженнінгс, помічник містера Кенді, сказав своєму господареві, що бачив мене; а містер Кенді, в свою чергу, хотів бачити мене і сказати мені щось, коли я буду наступного разу в околицях Фрізінголла. Що можна сказати у відповідь на це, що було б варте лягти на папір? Я сидів, ліниво малюючи з пам'яті портрети примітного помічника містера Кенді на шматку паперу, який пообіцяв присвятити Беттереджу, — аж поки не вловив себе на тому, що невгамовний Езра Дженнінгс заполонив мої думи знову! Я викинув у кошик принаймні з дюжину портретів людини з різнокольоровим чубом (волосся в кожному разі на диво схоже) — і, не відкладаючи, написав відповідь Беттереджу. Це був цілком банальний лист, але він мав чудовий вплив на мене. Спроба написати кілька речень чистою англійською мовою повністю очистила мою голову від туманних нісенітниць, які заповнили її з попередніх днів.

Присвятивши себе ще раз розв'язанню непроникної загадки, яку моє власне становище поставило переді мною, я тепер намагався подолати трудність дослідження її з суто практичної точки зору. Оскільки події пам'ятної ночі були все ще незрозумілі мені, я оглянувся трохи назад і почав шукати в своїй пам'яті якихось пригод у час, що передував тій ночі в день народження, — пригод, котрі допомогли б мені знайти ключ до розгадки.

Чи не сталось чогось у той час, коли ми з Речел закінчували фарбувати двері? Або пізніше, коли я їздив у Фрізінголл? Або потім, коли я повернувся з Годфрі Еблуайтом і його сестрами? Або ще пізніше, коли я віддав Речел Місячний камінь? Або значно пізніше, коли приїхали гості і всі ми сіли за обідній стіл? Моя пам'ять дуже легко відповідала на всі запитання, аж поки я не дійшов до останнього. Оглядаючись на події, що сталися за обідом у день народження, я знову відчув безвихідь. Я був нездатний навіть пригадати кількість гостей, які сиділи за одним столом зі мною.

Я відчув себе цілком переможеним тут і, натурально, дійшов висновку, що події за обідом особливо важливі й аналіз їх вартий того, аби затратити на нього зусилля. Я вірю, що й інші в моїй ситуації міркували б саме так. Коли власні інтереси примушують нас стати об'єктом власного дослідження, ми з підозрою ставимось до того, чого не знаємо. Згадавши імена тих осіб, які були за обідом, я б наважився, аби поповнити недостатні джерела своєї власної пам'яті, звернутись до пам'яті інших гостей і записати все, що вони зможуть пригадати з подій, котрі сталися в день народження, і результат, одержаний таким способом, перевірити по тих подіях, що відбувались після того, як товариство роз'їхалось.

Це останнє і найновіше з багатьох моїх планів і спроб у майстерності розшуків, яку Беттередж, либонь, приписав би чистому розумові або французькому нахилу мого характеру, що брав гору в цей час, — могло чесно претендувати на те, щоб його тут записати. Неймовірно, як це може здатися, але я тепер нарешті справді йшов навпомацки своїм шляхом до розкриття справи. Мені потрібний був лише натяк, який з самого початку дав би вірний напрям моїм думкам. Не минуло й дня, як цей натяк зробив мені один з гостей, котрі були на торжествах у день народження.

Виробивши цей план дій, я повинен був насамперед мати повний список гостей. Його легко було одержати від Габріеля Беттереджа. Я вирішив того ж дня повернутися в Йоркшір і почати мої розслідування з наступного ранку.

Було вже вельми пізно виїжджати тим поїздом, який відходив з Лондона до полудня. Не лишалось нічого більше, як ждати близько трьох годин наступного поїзда. Чи не міг би я з користю провести цей час у Лондоні?

Думки мої знов уперто повертались до обіду в день народження.

Хоч я й забув і кількість, і більшу частину імен гостей, я досить легко пригадав, що майже всі вони приїхали з Фрізінголла або його околиць. Але «майже всі» ще не означало «всі». Деякі з них не були жителями цього графства. Я сам був одним з таких. Містер Мартует був другим, а Годфрі Еблуайт — третім. Містер Брефф не приїхав: я згадав, що справи перешкодили йому приїхати. Чи не було кого-небудь з дам, які постійно живуть у Лондоні? Я зміг пригадати лише міс Клак, яка належала до цієї останньої категорії. Однак уже є троє гостей, з якими, в усякому разі, мені було б корисно зустрітися, перш ніж я поїду з Лондона. Не знаючи адреси людей, яких мені треба було знайти, я пішов прямо в контору містера Бреффа, сподіваючись, що, можливо, він допоможе мені відшукати їх.

Містер Брефф був так заклопотаний, що не міг приділити мені більше хвилини свого дорогоцінного часу. Проте й за цю хвилину він устиг розв'язати в найнегативніший спосіб усі питання, які я поставив перед ним.

По-перше, він вважав мій нововинайдений метод знайти ключ до розгадки таємниці досить фантастичним для того, аби про нього можна було говорити серйозно. По-друге, по-третє і по-четверте, містер Мартует був у даний момент у дорозі, прямуючи до місця своїх минулих пригод; міс Клак у результаті грошових втрат переселилася, з метою економії, до Франції; містера Годфрі Еблуайта, можливо, вдалося б знайте десь у Лондоні. Чи не взнати мені його адресу в клубі? А, може, я вибачу містерові Бреффу, якщо він повернеться до своєї справи й побажає мені всього найкращого?

Поле розшуків у Лондоні тепер так обмежилось, що мені залишалось тільки взнати адресу Годфрі. Я послухався стряпчого й поїхав у клуб.

У холі зустрів одного з членів клубу, колишнього давнього приятеля мого кузена, а також і мого знайомого. Цей джентльмен, вказавши мені