Місячний камінь - Вилки Коллінз
Це був чоловік запальної вдачі, і він обрав не той тон у розмові зі мною. З обох сторін було сказано багато гострих слів; а моя тітка і Речел, на нещастя, були в сусідній кімнаті і все чули. Леді Веріндер увійшла до нас і захотіла неодмінно дізнатися, що сталося. Француз показав дане йому доручення і заявив, що я винен у банкрутстві бідної людини, котра довірилась моїй честі. Моя тітка негайно виплатила йому гроші і випровадила його. Вона, безперечно, значно краще знала мене і не поділяла думки француза про мене. Але була вражена моєю безтурботністю і справедливо розгнівалась на мене за те, що я поставив себе в таке становище, яке без її втручання могло б бути дуже неприємним. Чи мати розповіла про все, чи Речел чула це з сусіднього покою, я не можу сказати, але вона по-своєму, романтично і звисока розглядала цей випадок. Я був «бездушним», я був «неблагородним», у мене «не було принципів», невідомо, «що я міг би зробити потім», — одне слово, наговорила мені таких жорстоких слів, яких я ще ніколи не чув від жодної молодої дівчини.
Розрив між нами тривав увесь наступний день. На третій день мені вдалось помиритися з нею, і я перестав думати про це. Можливо, Речел пригадала цей нещасний випадок у ту критичну хвилину, коли моє право на її повагу знову і значно сильніше було поставлене під сумнів? Містер Брефф, коли я розповів йому про все, відразу ж ствердно відповів на це запитання.
— Він повинен був вплинути на неї, — відповів він цілком серйозно. — І я, заради вас самого, бажав би, щоб цього не сталось. Однак ми з вами відкрили, що ця обставина нашкодила вам, і, в усякому разі, нам хоч одне стало ясно. Не бачу, за що ми можемо тепер узятись. Наш дальший крок у цьому слідстві повинен привести нас до Речел.
Він встав і в задумі почав ходити по кімнаті туди й назад. Двічі я наважувався сказати йому, що саме вирішив побачитися з Речел, і двічі, беручи до уваги його роки і вдачу, утримався від того, аби зненацька не вразити його в таку несприятливу хвилину.
— Найбільша трудність полягає в тому, — вів далі він, — як примусити її сказати все, що їй відомо в цій справі. Що можете ви запропонувати?
— Я вирішив, містере Брефф, сам поговорити з Речел.
— Ви?! — Він раптом зупинився і подивився на мене так, ніби я втратив розум. — Ви? Це ніяк неможливо для вас!
Він раптом замовк і знову пройшовся по кімнаті.
— Хвилиночку, — сказав. — У таких незвичайних випадках необачність може іноді бути найкращим шляхом.
Він обдумував ситуацію в новому світлі ще хвилину чи дві і раптом сміливо розв'язав питання на мою користь.
— Вовка боятися — в ліс не йти, — зробив висновок старий джентльмен. — Ви маєте шанси, яких нема у мене, отже, ви перший і спробуєте ризикнути.
— Маю шанси? — повторив я з великим здивуванням.
Обличчя містера Бреффа вперше розпливлось у посмішці.
— Ось у чім річ, — сказав він. — Чесно кажучи, я не можу надіятись ні на вашу обачність, ні на ваш характер. Але я сподіваюсь, що десь у самому куточку серця Речел ще зберегла до вас деяку слабкість. Торкніться злегка цієї слабкості, і, повірте, за цим буде найвідвертіше зізнання, на яке здатна жінка! Неясне одне питання — як вам зустрітися?
— Вона була вашим гостем у цьому домі, — відповів я. — Чи не можете ви запросити її сюди, не кажучи їй про те, що вона побачиться тут зі мною?
— Чудово! — сказав містер Брефф. Відповівши одним словом на мою пропозицію, він знову пройшовся туди й сюди по кімнаті.
— Простіше кажучи, — продовжував він, — моя домівка повинна перетворитись на пастку для Речел з приманкою у вигляді запрошення від моєї дружини і дочок. Коли б ви не були Френкліном Блеком і коли б ця справа була хоч на волосину менш серйозною, ніж вона є, я категорично відмовився б. Але обставини склались так, що я твердо переконаний: сама Речел згодом буде вдячна мені за мою віроломність щодо неї в мій похилий вік. Вважайте мене своїм спільником. Речел буде запрошена провести день у нас, і вас вчасно буде повідомлено про це.
— Коли? Завтра?
— Завтра ми ще не встигнемо одержати від неї відповідь. Нехай буде післязавтра.
— А як я довідаюсь про це?
— Залишайтесь увесь вечір дома, і я сам заїду до вас.
Я щиро подякував йому за неоціненну допомогу, яку він мені подав, і, відмовившись від гостинного запрошення переночувати в Гемпстеді, повернувся на свою лондонську квартиру.
Про наступний день я можу тільки сказати, що він був найдовшим у моєму житті. Хоч я знав про свою невинність, хоч я й був упевнений, що рано чи пізно огидне звинувачення, яке лежало на мені, повинно бути спростоване, — все ж у душі моїй було почуття самоприниження, що якось інстинктивно тримало мене на відстані від моїх друзів. Ми часто чуємо (найчастіше, однак, від неглибоких спостерігачів), що злочин може мати вигляд невинності. Мені здається, що скоріше невинність може бути схожа на злочин. Я наказав нікого не приймати протягом усього дня і наважився вийти лише під покровом нічної
