Місячний камінь - Вилки Коллінз

Я ще раз прошу вас пробачити за ці вправи мого пера. Можна не боятись, цього більше ніколи не станеться. Я наближаюся вже до кінця.

Першою, хто потурбував мене, зайшовши до пральні, була Пенелопа. Вона вже давно знала мою таємницю і робила все можливе, аби напоумити мене, — і робила це вельми ласкаво.

— Ох, — сказала вона, — я знаю, чого ви тут сидите і переживаєте одна-однісінька. Найкраще, що могло б статися для вас, Розанно, це коли б містер Френклін виїхав звідси, я думаю, що він незабаром залишить наш дім.

Думка про те, що ви можете виїхати, ніколи не виникала в мене. Я не могла говорити з Пенелопою. В мене вистачило сили тільки дивитись на неї.

— Я щойно прийшла від міс Речел, — казала далі Пенелопа, — і я досить-таки намучилась через її примхи.

Вона каже, що їй тут нестерпно залишатись, поки в домі перебуває поліція; вона вирішила сьогодні ввечері поговорити з міледі і завтра ж виїхати до тітки Еблуайт. Якщо вона це зробить, містер Френклін відразу ж знайде причини для від'їзду, повірте мені!

При цьому до мене повернулася здатність говорити.

— Ви хочете сказати, що містер Френклін поїде з нею? — запитала я.

— Вельми охоче поїхав би, коли б вона дозволила йому; але вона не дозволить. Йому також далася взнаки її вдача; він теж у неї в немилості, хоч зробив усе, що міг, аби допомогти їй, бідолаха! Ні, ні! Якщо вони не помиряться до завтра, ви побачите, що міс Речел поїде в один бік, а містер Френклін — в інший. Куди він помандрує, не можу сказати. Але він ніколи не залишиться тут, Розанно, після від'їзду Речел.

Мені вдалося приховати відчай, який охопив мене при думці про ваш від'їзд. Правду кажучи, я побачила невеличкий проблиск надії для себе в тому, що між вами і міс Речел виникла серйозна незгода.

— Чи знаєте ви, — запитала я, — чому вони посварились?

— Винна в усьому міс Речел, — сказала Пенелопа, — і, наскільки мені відомо, це все її примхи, і нічого більше. Не хочеться мені розчаровувати вас, Розанно, але не захоплюйтесь думкою про те, що містер Френклін напевне посвариться з нею. Він надто вже любить її!

Тільки промовила вона ці жорстокі слова, як нас покликав містер Беттередж. Всі слуги повинні були зібратися в залі. А звідти ми мали один по одному відправитись у кімнату містера Беттереджа на допит до сищика Каффа.

Моя черга прийшла після допиту покоївки міледі й першої служниці. Розпити сищика Каффа, — хоч він і дуже вміло їх маскував, — незабаром показали мені, що ці дві жінки (мої найлютіші вороги в домі) підглядали біля моїх дверей у четвер після полудня і в той же четвер уночі. Вони досить багато наговорили сищикові, аби відкрити йому частину істини. Він — і це цілковита правда — знав, що я пошила нічну сорочку, але помилково думав, що замазана фарбою сорочка належала мені. Я відчула ще одне з того, що він мені говорив, хоч я це ще не зовсім розуміла. Він, певна річ, підозрював мене, що я була замішана в зникненні алмаза. Але водночас дав мені зрозуміти — з певною метою, як я думаю, — що не вважає мене головним винуватцем зникнення коштовного каменя. Він, здається, думав, що я діяла за чиїмись вказівками. Хто це міг бути, я так і не змогла здогадатись ні тоді, ні тепер.

У даній обстановці одне було ясно: сищик Кафф дуже далекий від істини. Ви були б у безпеці доти, поки не знайшли б вашої нічної сорочки, — але ні хвилини більше.

Важко мені примусити вас зрозуміти страждання й жах, котрі зараз тяжіють наді мною. Для мене було небезпечно далі носити вашу нічну сорочку. Мене могли б примусити скинути її в поліції у Фрізінголлі, взявши туди за підозрою і зробивши там обшук. У той час, як сищик Кафф залишив мене ще на свободі, я повинна була вибрати, притому негайно: знищити мені вашу сорочку чи заховати в безпечному місці, на безпечній відстані від будинку.

Коли б я хоч трохи менше любила вас, я думаю, що знищила б її. Але як я могла знищити єдину річ, котру я мала і яка підтверджувала, що я врятувала вас від викриття? Якби ми дійшли до можливості відверто поговорити і якби ви підозрювали мене в тому, що в мене якісь погані наміри, і заперечували б усе, — як могла б я примусити вас довіритись мені, не показавши вам вашої нічної сорочки? Чи не було помилкою вірити, як я вірила і ще вірю, що ви не наважилися б дозволити бідній дівчині, подібній до мене, бути співучасницею вашої таємниці і вашої крадіжки, вчинити яку спокусили вас борги? Згадайте про ваше холодне ставлення до мене, і ви неодмінно зрозумієте моє небажання знищити єдину річ, котра, на моє щастя, давала мені змогу здобути ваше довір'я і ванту вдячність.

Я вирішила заховати сорочку і вибрала місце, яке найкраще знала, — Тремтливі піски.

Як тільки допит було закінчено, я придумала якусь причину і попросилась піти подихати свіжим повітрям. Я попрямувала в Коббс-Голл, у котедж містера Йолланда. Його дружина й дочка були моїми найкращими друзями. Не подумайте, що я довірила їм вашу таємницю — я її нікому не довірила. Я тільки хотіла написати вам цього листа і зняти з себе у безпечному місці вашу нічку сорочку. Мене підозрювали, і тому я не могла зробити нього в нашому будинку без ризику ні того, ні другого.

І ось я майже закінчую мій довгий лист, одна, у спальні Люсі