Місячний камінь - Вилки Коллінз
А коли це буде зроблено, що тоді?
Тоді, містере Френклін, я матиму дві причини ще раз зробити спробу сказати вам те, чого я не змогла сказати досі. Якщо би, як говорила Пенелопа, поїдете і якщо я не встигну поговорити з вами до від'їзду, я назавжди втрачу таку можливість. Це перша причина. Далі, мене заспокоює свідомість того, що коли мої слова й розсердять вас, то нічна сорочка, яку я дістану, буде достатнім виправданням для мене. Це друга моя причина. Якщо обидві причини не дадуть мені сили витримати холодного ставлення, яке досі пригнічувало мене (я кажу про ваше холодне ставлення до мене), то скоро прийде кінець моїм зусиллям і моєму життю.
Так. Якщо я знову не зможу скористатися з відповідної нагоди, якщо ви будете, як завжди, жорстоким і я відчую ваше холодне ставлення, як вже відчувала, — прощавай, життя, яке відмовило мені в щасті, наділяючи ним інших! Я розстануся з життям, яке ніщо, крім вашої доброти, не може зробити для мене приємним. Не думайте докоряти собі, сер, якщо все це саме так закінчиться. Але постарайтесь — таки постарайтесь — хоч трошки простити мене! Я подбаю, аби ви довідались про те, що я зробила для вас, годі, коли я вже не зможу сказати вам про це сама. Чи скажете ви тоді щось ласкаве про мене тим лагідним гоном, яким ви говорите з міс Речел? Якщо ви зробите це і якщо існують духи, я вірю, що мій дух почує це і затремтить від радощів.
Час закінчувати лист. Я довела себе до сліз. Як же я знайду дорогу до свого тайника, якщо дам непотрібним сльозам засліпити мене?
Крім того, навіщо так сумно дивитись на речі? Чому не вірити, що все ще може закінчитись гарно? Можливо, я зустріну вас у хорошому настрої сьогодні ввечері, а якщо ні, то мені, либонь, ще пощастить зустріти вас завтра вранці. Моє бідне некрасиве обличчя не буде красивішим від горя — адже так? Хто зна, можливо, я списала всі ці нудні довгі сторінки даремно? Я покладу їх для більшої безпеки (не варт говорити зараз про іншу причину) в тайник разом з нічною сорочкою. Важко мені було, дуже важко писати вам цього листа. О, коли б ми могли зрозуміти одне одного, з якою радістю я роздерла б його!
Залишаюся, сер, вірно любити Вас і покірно служити Вам, Розанна Спірман».
Беттередж мовчки дочитав листа. Потім старанно вклав назад у конверт і замислився, понуривши голову й опустивши очі долу.
— Беттередж, — сказав я, — чи нема в кінці листа якогось натяку, що міг би допомогти нам?
Він повільно підвів очі, глибоко зітхнувши.
— Нема тут нічого, що могло б допомогти вам, містере Френклін, — відповів він. — Послухайте моєї поради і не виймайте цього листа з конверта, аж поки закінчаться ваші теперішні турботи. Лист дуже засмутить вас, коли ви прочитаєте його. Не читайте його тепер.
Я поклав лист у свій записник.
А тепер згадайте шістнадцятий і сімнадцятий розділи розповіді Беттереджа, і ви зрозумієте, що я мав причини берегти себе в такий час, коли моя сила духу зазнавала жорстокого випробування. Двічі нещасна жінка пробувала поговорити зі мною. І (двічі бог зна, як невинно!), на своє нещастя, я відштовхнув її від себе.
У п'ятницю ввечері, як вірно описав це Беттередж, вона зустріла мене самого біля більярдного столу. Її поведінка й мова давали мені право думати — і наштовхнули б на таку думку кожного за даних обставин, — що вона була близька до того, аби признатись про пропажу алмаза. Заради неї я свідомо не проявив інтересу до того, що вона могла б повідомити, заради неї я навмисне дивився на більярдні кулі, а не на неї — і який результат? Я відштовхнув її від себе, вразив її серце!
У суботу знову — в той день, коли вона довідалась від Пенелопи про мій можливий терміновий від'їзд, — нас і далі переслідувала приреченість. Вона ще раз робить спробу зустрітися зі мною на доріжці з кущах, але побачила там мене в товаристві Беттереджа і сищика Каффа. Вона чула, як детектив (маючи власний таємний намір) запитав про моє співчуття до Розанни Спірман. Знову ж, заради неї самої, бідолашної, я категорично відповів йому — голосно відповів, аби вона могла почути мене — що «Розанною Спірман я зовсім не цікавлюсь». Тільки-но ці слова, які мали на меті попередити її, щоб вона не шукала побачення зі мною, було сказано, — вона повернулась і зникла: запобігла небезпеці, як я тоді думав; зважилась на самогубство, як я тепер знаю.
З цього моменту я простежив послідовність подій, що привели мене до дивного відкриття у Тремтливих пісках. Огляд минулого тепер повний. Я можу залишити нещасну історію Розанни Спірман, до якої навіть тепер я не можу повертатись без гострого болю, — зоставивши для себе все, чого тут навмисне не було сказано. Я можу перейти вже від самогубства в Тремтливих пісках, з його дивним і жахливим впливом на моє нинішнє становище і наступні перспективи, до інтересів живих людей цієї розповіді і подій, які прокладали дорогу для повільної і стомливої мандрівки з темряви до світла.
Розділ VI