Місячний камінь - Вилки Коллінз

Як вплинуло розказане мною на містера Бреффа, найкраще описати, показавши, що він робив після того, як я закінчив свою розповідь. Він звелів засвітити світло й подати міцного чаю в кабінет, а також передав своїм дамам, щоб вони не турбували нас ні в якому разі. Давши таке розпорядження, він спочатку поважно оглянув нічну сорочку, а потім повністю віддався читанню листа Розанни Спірман.

Прочитавши листа, містер Брефф звернувся до мене вперше з того часу, як ми замкнулись в його кабінеті, ізолювавши себе від навколишнього світу.

— Френкліне Блек, — сказав старий джентльмен, — це дуже серйозна справа, з якого боку не взятися. На мою думку, вона стосується так само близько Речел, як і вас. Її дивна поведінка тепер уже не таємниця. Вона впевнена, що ви вкрали алмаз.

Я довго боровся з собою, відкидаючи цей обурливий висновок. Але він усе ж неминуче висів наді мною. Мій намір добитися особистого побачення з Речел був справді викликаний думкою, яку щойно висловив містер Брефф.

— Перший крок, який треба зробити, — казав далі стряпчий, — це звернутись до Речел. Вона мовчала весь цей час із причин, котрі я, знаючи її характер, можу легко зрозуміти. Але, після того що сталось, далі терпіти цю мовчанку неможливо. Треба переконати її чи примусити розповісти нам, чому вона переконана, що саме ви взяли Місячний камінь. Можна сподіватися, що вся ця справа, яка здається нам такою серйозною, розлетиться вщент, коли нам удасться зламати упертість Речел і спонукати її висловитися.

— Це вельми заспокійлива думка для мене, — сказав я. — Чесно кажучи, мені хотілося б знати…

— Вам хотілось би знати, як я можу пояснити це, — перепинив мене містер Брефф. — Я зможу пояснити вам це протягом двох хвилин. Зрозумійте, що я дивлюсь на цю справу передусім з юридичної точки зору. Для мене питання полягає в доказі. Дуже добре! А доказ із самого початку позбавлений грунту в одному важливому пункті.

— В якому?

— Зараз ви почуєте. Погоджуюсь, що позначка на нічній сорочці доводить, що ця сорочка ваша. Погоджуюсь, що пляма від фарби доводить, що нічна сорочка вимазана фарбою від дверей Речел. Але чи є докази, що ця нічна сорочка була на вас?

Таке заперечення вразило мене і було переконливішим за те, яке я відчував раніше.

— Щодо цього, — продовжував адвокат, узявши в руки визнання Розанни Спірман, — то я розумію, що лист неприємний для вас. Я розумію, що ви не наважуєтесь проаналізувати його з суто об'єктивної точки зору. Але я перебуваю в іншому становищі, ніж ви. На основі моєї юридичної практики я можу розглядати цей документ, як розглядав би його всякий інший юрист. Не нагадуючи про те, що ця жінка була злодійкою, я тільки зауважу, що її лист підтверджує, за її власним визнанням, її брехливість; і виходячи з цього, я маю право запідозрити її в тому, що вона сказала вам не всю правду. Не буду зараз гадати, могла чи не могла вона це зробити. Я тільки одне хочу сказати, що коли Речел підозрює вас, маючи доказ тільки у вигляді нічної сорочки, дев'яносто дев'ять із ста відсотків говорять за те, що цю сорочку показала їй Розанна Спірман. У даному разі сама ця жінка признається в листі, що вона ревнувала Речел, що вона підмінювала її троянди у вазі, що вона бачила промінь надії для себе у сварці між вами і Речел. Не запитуватиму, хто взяв Місячний камінь (аби досягти своєї мети, Розанна Спірман могла взяти п'ятдесят Місячних каменів), — я тільки скажу, що пропажа алмаза дала цій врятованій злодійці можливість посіяти між вами й Речел ворожнечу на все життя. Вона тоді, пригадуєте, не наважилась позбавити себе життя, і я при цій слушній нагоді рішуче підтверджую, що, маючи такий характер і перебуваючи тоді в такому становищі, вона могла вкрасти камінь. Що ви скажете на це?

— Щось подібне промайнуло у мене в голові, — відповів я, — коли розпечатав лист.

— Саме так! Але коли ви прочитали листа, вам стало шкода цієї бідолахи, і ви не наважилися запідозрити її. Це робить вам честь, шановний сер, це робить вам честь!

— Але припустимо, що ця нічна сорочка була на мені. Що тоді?

— Я не бачу, як це можна довести, — відповів містер Брефф. — Та коли вважати, що такий доказ існує, довести вашу невинність буде нелегко. Не будемо зараз про це думати. Давайте почекаємо й подивимося, чи Речел підозрювала вас на підставі самої лише нічної сорочки.

— Боже мій! Як спокійно ви говори те, що Речел підозрює мене! — спалахнув я. — Яке право має вона підозрювати мене в крадіжці на підставі будь-якого доказу?

— Вельми розумне запитання, шановний сер. Трохи запально висловлене, та все ж варте уваги. Те, що приводить до замішання вас, приводить до замішання й мене. Подумайте і скажіть, чи не сталось під час вашого перебування в домі леді Веріндер чого-небудь такого, що примусило б Речел взяти під сумнів вашу честь або, скажімо, взяти під сумнів (нехай навіть і безпідставно) ваші моральні принципи взагалі?

Я схопився з місця надзвичайно схвильований. Запитання юриста нагадало мені вперше після від'їзду з Англії про те, що справді сталось тоді.

У восьмому розділі розповіді Беттереджа згадується про приїзд іноземця у будинок моєї тітки, який прибув до мене в справі. А справа ця полягала ось у чому.

Я мав необережність (потребуючи, як звичайно, в той час грошей) позичити певну суму у власника невеликого ресторану в Парижі, якому я був добре відомий як постійний відвідувач. Було призначено строк виплати позики, а коли час настав, я не зміг виконати умови, як це часто буває з тисячами інших чесних людей. Я