Місячний камінь - Вилки Коллінз
Наступна новина, яка стала відома нам у кімнаті для слуг, показала, що я не запізнилась ні на хвилину з вашою нічною сорочкою. Сищик Кафф зажадав побачити книжку, де записували білизну.
Я знайшла її й віддала йому у вітальні міледі. Колись нам із сищиком доводилось не раз зустрічатись. Я була впевнена, що він упізнає мене, — і не була впевнена в тому, що він зробить, коли побачить, що я служу в домі, де пропала коштовна річ. Я відчула, що в подібному випадку для мене буде полегшенням відразу ж закінчити наше побачення з ним і відразу ж знати найгірше.
Коли я вручила йому книгу, він подивився на мене, ніби я була зовсім незнайома йому, і особливо ввічливо подякував за те, що я принесла книгу. Я подумала, що все це — нехороші прикмети. Невідомо, що він міг сказати про мене за спиною, невідомо, як скоро я могла опинитись у в'язниці, будучи запідозреною і обшуканою. Саме був час вашого повернення з залізниці, куди ви їздили проводжати містера Годфрі Еблуайта, і я пішла на вашу улюблену доріжку в заростях чагарника дочекатись нової можливості поговорити з вами — останньої можливості, що, як я думала, ще може трапитись мені.
Ви не з'явились; і, що було ще гірше, повз те місце, де я ховалась, пройшли містер Беттередж та сищик Кафф, і сищик побачив мене.
Після цього мені не залишалось нічого більше, як повернутись на своє місце, до своєї роботи, поки нове лихо не впаде на мою голову. В ту хвилину, як я проходила алеєю, ви поверталися з вокзалу. Ви йшли прямо до чагарників, коли побачили мене, — я впевнена, сер, що ви побачили мене, — а потім повернули в інший бік, ніби від зачумленої, і ввійшли в будинок[4].
Я чорним ходом пробралась додому. В ці години пральня була порожня, і я залишилась там одна. Я вже казала вам, які думки викликали в мене Тремтливі піски. Ці думки повернулись до мене знову. Я запитувала себе, що буде важче зробити, якщо справи далі так триватимуть, — стерпіти байдужість містера Френкліна Блека чи кинутися в Тремтливі піски й покласти всьому цьому край?
Даремно вимагати від мене пояснення щодо моєї власної поведінки в той час. При всьому бажанні я й сама не можу її зрозуміти.
Чому я не зупинила вас, коли ви відвернулись так жорстоко від мене? Чому я не закричала: «Містере Френклін, я маю щось вам сказати; це стосується вас самих, і ви повинні вислухати й вислухаєте мене!» Ви повністю залежали від мого милосердя — ви, як кажуть, були в моїх руках. Більше того, я мала тоді всі засоби (якби я тільки могла примусити вас довіритись мені) стати корисною вам у майбутньому. Звичайно, я ніколи не думала, щоб ви, джентльмен, украли алмаз тільки заради простого вдоволення забаганки вкрасти його. Ні! Пенелопа чула, як міс Речел, а я чула, як містер Беттередж говорили про ваше марнотратство і ваші борги. Для мене було цілком ясно, що ви взяли алмаз для того, аби продати його або віддати під заставу і, в такий спосіб, дістати грошей, які вам були потрібні. Ну, а я могла б назвати вам одну людину в Лондоні, котра б позичила вам потрібну суму під заставу такої речі і не задавала б вам незручних запитань.
Чому я не заговорила з вами! Чому я з вами не заговорила!
Невже я нічого більше не могла зробити для вас, окрім того, що сховала вашу нічну сорочку, не могла піти на більший ризик, перебороти більші труднощі? Так могло бути з іншою жінкою, але як могло це статися зі мною? В дні, коли я ще була злодійкою, я підпадала в п'ятдесят разів більшому ризику і виходила з таких утруднень на своєму шляху, порівняно з якими ця трудність була просто дитячою грою. Я, так би мовити, пройшла добру школу шахрайства та обдурювань, деякі з них були такого великого масштабу і так майстерно проведені, що вони стали знаменитими, і про них писали в газетах. Чи було ймовірним, щоб така незначна справа, як переховування вашої нічної сорочки, вплинула на мою душу і примусила завмирати моє серце, коли я повинна була поговорити з вами? Марно й безглуздо питати. Цього не могло бути!
Чи варт детально розповідати про своє безглуздя? Істина і так зрозуміла, правда? За вашою спиною я любила вас усім серцем і душею. А коли була перед вами — нічого заперечувати — я боялась вас; боялась, що ви можете розсердитись на мене; боялась вашої відповіді (хоч ви і взяли алмаз), коли б я наважилася сказати вам, що саме я розгадала вас. Я дійшла до того, що насмілилася заговорити з вами в бібліотеці. А ви відвернулись тоді від мене. І втекли, як від зачумленої. Я намагалась будь-якою ціною розгніватись на вас і, таким чином, набратись мужності. Ні! Я не відчувала нічого, крім нещастя й гіркого почуття образи. «Ви некрасива дівчина; у вас перекошене плече; ви тільки служниця; чого ви добиваєтесь, намагаючись поговорити зі мною?» Ви ніколи не казали подібних слів, містере Френклін, і, незважаючи на це, ви все сказали мені! Чи треба пояснювати
