Місячний камінь - Вилки Коллінз

худі щоки глибоко запали, а вилиці різко видавались. Його ніс був чудово вирізьблений, такий типовий для стародавніх народів Сходу, але дуже рідкий серед нових племен Заходу. Над бровами — високе чоло. Зморщок і складок на обличчі було безліч. Очі на цьому дивному обличчі були ще дивніші — ніжні карі очі, вдумливі й засмучені, глибоко запалі, — вони дивились на вас і (принаймні так було зі мною) полонили увагу силою власної волі. Додайте до цього густе кучеряве волосся, яке з дивних примх природи втратило свій колір найбільш дивовижним і химерним способом. На маківці голови воно ще зберегло свій природний густий чорний колір. З обох боків голови, без найменшого поступового переходу до середини, який зменшував би силу незвичайного контрасту, воно було зовсім біле. Межа між цими двома кольорами була примхливою. В одному місці біле волосся переходило в чорне, а в іншому чорне переходило в біле. Я дивився на цю людину з цікавістю, яка, сором сказати, не піддавалась контролю. Його м'які карі очі лагідно глянули на мене, і він відповів на мою мимовільну грубість (я так витріщився на нього) пробаченням, якого, впевнений, зовсім я не заслужив.

— Вибачте, — сказав він, — я зовсім не думав, що містер Беттередж зайнятий.

Він вийняв з кишені папірець і подав його Беттереджу.

— Список на наступний тиждень, — сказав він.

Він знову подивився на мене й вийшов так само тихо, як і зайшов.

— Хто це? — запитав я.

— Помічник містера Кенді, — відповів Беттередж. — До речі, містере Френклін, я мушу вам сказати, на превеликий жаль, що маленький лікар не видужав ще від хвороби, яку він захопив, повертаючись додому з обіду в день народження міс Речел. Почуває він себе добре, але під час лихоманки втратив пам'ять, і з того часу вона більше ніколи не поверталась до нього. Всю роботу виконує його помічник. Працювати йому доводиться в основному серед бідних. А вони не можуть дістати собі іншої допомоги, ви це знаєте. Вони змушені миритися і з людиною, що має таке шпакувате волосся і засмагла, мов циган, — адже інакше вони залишаться зовсім без лікаря.

— Далебі він не подобається вам, Беттередж?

— Він нікому не подобається, сер.

— Чому ж він такий непопулярний?

— Треба почати з того, що сама його зовнішність проти нього. До того ж розповідають, що містер Кенді взяв його з дуже сумнівною репутацією. Ніхто не знає, звідки він; у нього тут нема жодного приятеля. Як же ви після цього можете сподіватися, що він кому-небудь сподобається?

— Певна річ, це зовсім неможливо! Чи можу я запитати, що йому було потрібно від вас, коли він дав вам оцей папірець?

— Він приніс мені список хворих, сер, яким треба на цьому тижні видати вино. Міледі завжди роздавала добрий портвейн і херес хворим біднякам, і міс Речел бажає продовжувати цей звичай. Настали інші часи! Так, настали інші часи! Я пам'ятаю, як містер Кенді сам приносив цей список моїй господині. А тепер помічник містера Кенді приносить список — мені. Я дочитаю листа, з вашого дозволу, сер, — сказав Беттередж, підсуваючи до себе сповідь Розанни Спірман. — Не весело читати, запевняю вас. І все ж це заважає мені сердитись, коли я думаю про минуле.

Він надів окуляри й похмуро похитав головою.

— Є здоровий глузд, сер, у нашій поведінці, коли мати народжує нас на світ божий. Кожний з нас більше чи менше чинить опір цій появі на світ. І ми, всі до одного, цілком маємо рацію в цьому.

Помічник містера Кенді так вразив мене, що я не міг негайно викинути його зі своєї голови. Я прослухав останні неспростовні філософські вислови Беттереджа й повернувся до питання про напівсивого чоловіка.

— Як його звати? — запитав я.

— Гіршого імені не може бути, — відповів похмуро Беттередж. — Його звуть Езра Дженнінгс.

Розділ V

Назвавши мені ім'я помічника містера Кенді, Беттередж, мабуть, вирішив, що ми втратили досить часу на такий маловажливий предмет. Він знову повернувся до уважного читання листа Розанни Спірман.

А я сидів біля вікна, чекаючи, поки він закінчить. Потроху враження, яке справив на мене Езра Дженнінгс (хоч у тому стані, в якому був я, здавалося зовсім незрозумілим, щоб якась жива істота могла справити на мене будь-яке враження!), стерлося з моєї пам'яті. Думки мої повернулись у старе русло. Я ще раз примусив себе глянути прямо в лице своєму неймовірному становищу. Я ще раз продумав той план, який склав нарешті для майбутніх своїх дій.

Повернутися в Лондон того ж дня, викласти все перед містером Бреффом і, нарешті, найголовніше — добитися (будь-яким способом і ціною будь-яких жертв) особистого побачення з Речел, — ось який був мій план дій, наскільки я був здатний скласти його в той час. До відходу поїзда лишалося ще більше години. Мало було надії на те, що Беттередж зможе знайти в непрочитаній ще частині листа Розанни Спірман щось таке, що корисно було б знати до того, як я залишу будинок, у якому пропав алмаз. Цього я й чекав тепер.

Лист закінчувався такими словами:

«Вам тепер не треба сердитися, містере Френклін, навіть якщо я трохи торжествувала, знаючи, що держу в своїх руках усе ваше майбутнє. Тривога й побоювання знову повернулись до мене. Знаючи думку детектива Каффа про пропажу алмаза, можна було передбачити, що він огляне нашу білизну й одяг. А в моїй кімнаті, та й у всьому будинку не було місця,