Місячний камінь - Вилки Коллінз

Тепер я наближаюсь до того, що вам хочу сказати. В ті гіркі дні я пішла два чи три рази, коли була моя черга виходити, до мого улюбленого місця — на берег над Тремтливими пісками. І я сказала собі: «Я думаю, що все закінчиться тут. Коли я не зможу далі терпіти, я думаю, що все закінчиться тут». Ви повинні зрозуміти, сер, що це місце приваблювало мене ще до того, як ви прийшли. Я завжди думала, що зі мною щось станеться в хистких пісках. Але я ніколи не думала, що саме вони вкоротять мені життя, — аж доти, поки не настав час, про який я нині й пишу. Тоді я подумала, що це місце за хвилину чи дві може покінчити з усіма моїми турботами, — і після цього назавжди поховає мене.

Це все, що я хотіла сказати про себе, починаючи з того ранку, коли я вперше побачила вас, і кінчаючи ранком, коли в домі була зчинена тривога з приводу пропажі алмаза.

Я була так роздратована безглуздими розмовами серед служниць про те, кого будуть першим підозрювати; і дуже сердилась на вас (не розуміючи вас у той час) за ваші старання розшукати алмаз і за виклик поліції і трималася сама якнайдалі від цього, аж поки не прибув у дім полісмен із Фрізінголла.

Містер Сігрев почав, як ви, можливо, пригадуєте, з того, що поставив варту біля спалень служниць, і всі жінки з гнівом кинулись нагору дізнатися, з якої речі він так їх образив. Я теж пішла з ними, бо, коли б я зробила щось інше, ніж робили всі, містер Сігрев відразу ж запідозрив би мене. Ми знайшли його в кімнаті Речел. Він сказав нам, що жінкам тут нічого робити, і, показавши на пляму на пофарбованих дверях, додав, що це зробили ми нашими спідницями, і виставив нас усіх знову вниз.

Вийшовши з кімнати Речел, я зупинилась на хвилинку на площадці подивитися, чи не вимазала я фарбою випадково свою сукню. Тут проходила Пенелопа Беттередж (єдина дівчина, з якою я була в дружніх стосунках) і побачила, що я роблю.

«Вам нічого турбуватись, Розанно, — сказала вона, — фарба на дверях міс Речел уже кілька годин тому висохла. Коли б містер Сігрев не поставив варту біля наших спалень, я також і йому б сказала про це. Не знаю, що ви думаєте, а я ніколи в своєму житті не була так ображена!»

Пенелопа була гаряча дівчина. Я заспокоїла її й перепитала про фарбу на дверях, яка, за її словами, нібито висохла вже кілька годин тому.

— Звідки ви це знаєте? — запитала я.

— Вчора я була з міс Речел і містером Френкліном весь ранок, — відповіла Пенелопа, — змішувала фарби, коли вони закінчували розмальовувати двері. Я чула, як міс Речел запитувала, чи висохнуть двері до вечора, до приїзду гостей. А містер Френклін похитав головою і сказав, що вони висохнуть не раніш, як через дванадцять годин. Уже давно минув час сніданку, — була третя година дня, коли вони закінчили. Що говорять ваші підрахунки, Розанно? Мої говорять, що двері мали бути сухими вже о третій годині цього ранку.

— Чи не ходив, було, хтось із дам учора ввечері подивитись на двері? — запитала я. — Мені здалося, що міс Речел попереджала їх, аби вони не вимазались об двері.

— Ніхто з дам не міг зробити цієї плями, — відповіла Пенелопа. — Я залишила міс Речел у ліжку о дванадцятій годині минулої ночі. Тоді ж я оглянула двері, і там не було ніякої плями.

— Можливо, вам треба розповісти про це містерові Сігреву, Пенелопо?

— Я не скажу ні слова в допомогу містерові Сігреву, що б мені не обіцяли!

Вона пішла займатися своєю роботою, а я — своєю.

Моїм обов'язком, сер, було застелити вам ліжко і прибрати вашу кімнату. Це була моя найщасливіша година за весь день. Я, бувало, цілувала подушку, на якій всю ніч відпочивала ваша голова. Хто б не прибирав вашу кімнату після мене, ви ніколи не побачите свої речі так гарно складеними, як складала їх я для вас. Ні на одній дрібничці з вашого несесера ніхто не міг побачити ні найменшої цяточки. Ви не помічали цього ніколи, як не помічали й мене. Пробачте, будь ласка, я знову заговорилась. Поспішатиму і буду продовжувати.

Так, значить, я пішла того ранку виконувати свою роботу у вашій кімнаті. На ліжку лежала ваша нічна сорочка так, як ви скинули її. Я взяла її, щоб скласти, і побачила на ній пляму від фарби, якою були пофарбовані двері міс Речел.

Я була так перелякана цим відкриттям, що вибігла з нічною сорочкою в руках на чорний хід і замкнулась у своїй кімнаті, щоб роздивитись цю сорочку в такому місці, де ніхто б не міг мені перешкодити.

Як тільки я отямилась, мені пригадалась розмова з Пенелопою, і я сказала собі: «Ось доказ того, що він був у вітальні міс Речел між дванадцятою і третьою годинами цієї ночі!»

Не скажу вам прямо, яка підозра першою промайнула у мене в голові, коли я зробила це відкриття. Ви тільки розсердитесь, а коли розсердитеся, далебі розірвете листа й не читатиме його далі.

Досить, з вашого дозволу, сказати лише одне. Детально обміркувавши все, я вирішила, що це неймовірно, — з причини, про яку я скажу вам. Коли б ви були у вітальні міс Речел в такий час ночі і міс Речел знала це (а ви були б настільки нерозумними, що забули б остерігатись невисохлих дверей), вона сама нагадала б вам про це —