Присмак волі - Володимир Кільченський

— На вивідини — то інша річ. Ідемо всі разом... От тільки ми з Яремою речі заберемо!

Марія, не розуміючи нічого, мовчала, і тоді Іван звернувся до неї:

— Безсила ти, в дорозі звалишся з коня... Ми будемо супроводжувати тебе до Раханє... Нас туди посилають — глянути на ляське військо.

Тепер Марія все зрозуміла, але так само розгублено стояла перед хлопцями.

— У дорогу треба збиратися, Маріє, — сказав Іван і підвів до дівчини її Ясочку, яка радо форкнула, відчувши поруч свою хазяйку.

Незабаром з’явилися Павло з Яремою, і всі стали сідати на коней, але спочатку Іван допоміг це зробити Марії.

— Коли тобі, дівчино, стане непереливки, то кажи мені... Я допомагатиму тобі в дорозі, — довірливо запропонував Іван, як уже всі сиділи у кульбаках.

Попереду їхав Андрій на своєму Орлику, за ним поспішала Маріїна Ясочка. Іван на своєму Гнідку тримався збоку, майже поруч із Марією. Через деякий час зупинились та стали діставати зі своїх мішків харч.

— Правильно, Іване, треба підкріпитися, і Марія ледве тримається в сідлі! — весело вимовив Павло і першим запропонував дівчині сушеної риби та загребу.

— Поїж, Маріє, а то через цих козаків можна з голоду померти. А зі мною не пропадеш, у мене в торбі завжди щось є поїсти! — розговорився Павло, тупцяючи біля Марії.

Тут Іван не витримав і, підійшовши до дівчини, промовив:

— Ти його, Марійко, менше слухай. З нами також з голоду не помреш.

На це вона вже веселіше відповіла:

— Ви мені всі любі. Я з вами — хоч на край світу...

Після короткого перепочинку виїхали на шлях, який уже підсвічувався місяцем. У повітрі відчувався подих морозу.

— Дивись, Маріє, на шлях. Ти розгледіла щось знайоме, щоб нам тут не заблукати? — стурбовано запитав Іван, наблизившись до дівчини.

Вона тільки мовчки хитнула головою, давши знак, що старанно вдивляється, але ще не бачила нічого примітного. Уже недовго було до світанку, і тут всі почули півнячі співи. Так зраділи, що одночасно направили коней на оте кукурікання.

— Які ці півні молодці! Без них можна потрапити до дідька в пащу! — першим зраділо вигукнув Павло, і в усіх полегшало на серці.

Тепер уже попереду було чути собачий гавкіт, і коні веселіше скакали, поспішаючи до майбутнього відпочинку.

— Ти, Павле, поїдеш першим і дізнаєшся, чи немає тут ляшків або татарви! — наказав Іван, і Павло, приготувавши зброю, поїхав наперед разом із Яремою.

У хутірець козаки заглиблюватись не стали, а почали об’їжджати його, видивляючись та слухаючи різноголосся собак, худоби, а інколи чули й незрозумілі людські голоси. Побачили побіля будиночку людську постать, і Павло, махнувши Яремі, щоб зачекав, подався до господи. На подвір’ї стояла підвода, запряжена одним конем, а побіля неї порались чоловік та жіночка.

— Доброго ранку, люди добрі! — весело промовив Павло і, спішившись, зайшов на подвір’я до оторопілих від несподіванки людей.

— Добже здравіє! — відгукнувся чоловік і став займатися перерваною справою — накривав віз великим пологом.

— Заблукали ми тут, ідучи в Замостя. Як зветься ваше містечко, пане? — уже тихіше запитав Павло, підходячи ближче до воза.

— Містечко є Раханє, а Замостя ще не є близько. Ідіть до Комарів, а там запитуйте, — недуже приязно відповів господар і, поглянувши на ґаздиню, кивнув їй у бік домівки.

Вона хутенько заспішила до ґанку охайного будиночку і зачинила за собою двері.

— Дякую, пане господарю... Ми поспішимо на шлях до Комарів, — чемно промовив Павло і, вже розвертаючи коня, запитав: — А татарського чамбулу не було десь тут видно днями?

Той помовчав, а потім сердито відповів:

— Бог дав, нас поминули, але не відаємо, що там буде...

Розмова далі не клеїлась, і Павло повернув коня від господи та швидко поїхав до місця, де його чекав Ярема.

— Схоже на те, що село польське. Здогадався він, що я козак, і неприязно розмовляв, — сказав Павло до Яреми, і вони поспішили до свого гурту.

Павло під’їхав до Івана і все доповів йому про розмову з поляком. Тут Іван замислився і звернувся до козаків:

— Хлопці, заїдемо до містечка чи, можливо, повернемося до своїх?

Андрій, подумавши, відказав:

— А чи жива ще хрещена Марії? Слід було б дізнатись, а тоді — до своїх.

Його підтримала решта хлопців. За Маріїною Ясочкою гурт козаків заїхав у містечко. Зупинилися побіля будиночку тітки Марти.

Хлопці спішились та чекали, поки Марія зайде до будиночку, і, коли засув відкрився, побачили стареньку жіночку, яка стала радо обіймати Марію. Усі милувалися цією зустріччю, і Павло, обірвавши мовчазні розглядини, весело запропонував:

— Що ж, хлопці, гайда до своїх! Будемо цілий день доганяти сотню.

Тут до них підійшла господиня з усміхненою Марією і запросила всіх до будиночку — обігрітися перед дорогою. Хлопці вагалися, але спокуса