Присмак волі - Володимир Кільченський

Петро всіх зібрав і відкрито розповів про появу чуми в їхньому та ворожому військах. Далі вийшов сотенний знахар Устим і розповів, як краще уникнути зарази. А коли не мине, то у нього і на цю заразу зілля знайдеться!

Наступного дня заклопотаний Павло Година вирішив попросити у знахаря ліків від чуми. Спочатку підійшов до Підлужного і почав говорити про героїчну смерть і про те, що його у Шаргороді чекає Яринка. Андрій слухав його, а тоді, вилаявшись, сказав:

— Чого ти від мене хочеш? Я тебе відпускаю до твоєї Яринки, відчепись тільки!

Павло не відходив від Андрія, стояв, ображено дивлячись на нього, а тоді жалісливо промовив:

— Не хочеться, Андрію, помирати від цієї страшної болячки. Піду я ліків просити в Устима, попрохаю і для тебе...

Тепер Підлужному стало все зрозуміло, і він, поплескавши Павла по плечу, заспокійливо сказав:

— Іди, Павле, може, тебе Устим пошле подалі...

Година хитрувато посміхнувся і сказав:

— Я таки піду і попрошу в нього ліків на весь наш гурт... Добре?

І, не гаючи часу, попрямував до Устима.

Устим у своєму наметі був сам, і коли Павло Година зайшов, радо привітав його:

— А, Павлушо... Допоможеш порозвішувати перев’язи. Буде чим поранених козаків перев’язувати!

Година слухняно виконував усе, що говорив Устим, а коли завершили справу, приступився ближче і якось утаємничено промовив:

— Дядьку Устиме, ми прохаємо у вас зілля від цієї страшної холери. Часто з табору виїздимо... А якщо щось трапиться далеко від вас, дядечку?!

Устим весело поглянув на нього і відповів:

— Це тобі треба, Павле, чи всім? На всіх у мене не вистачить... А скажу тобі так: не пхайте в рот брудне або непроварене, і тоді ніяка зараза до вас не причепиться, — зауважив Устим.

— Та дайте травки якоїсь... Як нападе, то пожуємо її, можливо, й відчепиться, — продовжував прохати Павло.

— Дідько з тобою... Давай свою торбу, поділюсь, — згодився Устим.

Зайшовши в намет, дістав якийсь мішок і насипав Павлові сухолисту, потім став говорити:

— Як нападе на тебе холера, треба пити дуже часто кип’ячену воду, а цю суміш із шипшини, кореня пирію та листя кропиви необхідно круто заварити і настояти. Через якийсь час вип’єш, і так тричі на день... Хвороба й відчепиться. Бувай здоровий!

Ощасливлений Павло майже біг до свого намету, а побачивши Підлужного, крикнув:

— Усе, Андрію, дідька лисого цій холері! Тепер вона нас не візьме! Ось, дивись.

Він розкрив торбину і показав суху суміш.

Полк Максима Кривоноса знову готувався до взяття фортеці, і хлопці підсміювались над Павлом Годиною:

— Павле, там знову будуть німці. Ітимеш першим, а вони тебе побачать і почнуть руками махати: «Де там Павло? Ми йому будемо здаватися!..»

Павло не сердився, а тільки хитро підсміювався. Коли вже набридли йому оті підколювання, то відговорювався:

— Та ви без нас не взяли б замок!.. Тепер побачите, як ми їх звідти випотрошимо. Правда, хлопці? — уже звертався до Андрія з Яремою.

Друзі погоджувалися з ним і готували для приступу побільше набоїв.

Із самого ранку по замку почали вести стрілянину гаківниці. Усі бачили, що по таких стінах варто б стріляти з мортир, але вони мовчали, і ніхто не знав, чому воно так.

Полк Кривоноса пішов на приступ, а сотні Петра Гусака пощастило більше: козаки пильнували відходи з фортеці з півночі і тільки здалеку чули, як іде бій. Промарнувавши цілий день, сотня нічого істотного для перемоги недодала, за винятком того, що виловили декількох багатеньких луків, які, прихопивши гроші, хотіли вислизнути із замку непоміченими. До темряви їхню сотню зняли з облоги, і розчаровані козаки мовчки їхали до свого табору.

Наступного дня, прокинувшись, Андрій виглянув з намету і побачив, що легенький сніжок стиха покриває землю. Чомусь стало неспокійно на серці, і так було увесь день. Йому захотілося бачити сніг у своєму краї, бачити свою домівку, Даринку... А ще — скоріше забрати Івана з ненадійного сховища у тітки Марти. Він підійшов до Макара Пилипенка, але той сказав, що поки це зробити неможливо, бо ж у ці дні можуть статися важливі події.

Минали дні, а подій ніяких не відбувалось, хіба що був іще один невдалий приступ до замку, але окрім смерті кількох десятків козаків він ні до чого не привів. У стані Максима Кривоноса устоялося якесь незрозуміле затишшя. Облога замку тривала, але на приступ уже не ходили.

Одного морозного ранку Петро Гусак, зібравши сотню, оголосив про закінчення облоги Замостя, бо ж узяли викуп від жителів. Повідомив про відхід полку аж під Білу Церкву, а потім із сумом розповів, що їхній полковник Максим Кривоніс тяжко захворів. По лінії козацьких вершників пронісся розпачливий гомін, який уразив Підлужного. Він згадав Кривоноса, який вручав йому шаблю за бойові успіхи, згадав також і битви за його участю. Крутий норов у полковника, проте він справедливий до простих козаків.

Стали вже готуватися до зворотного шляху до рідної, але такої далекої домівки. Андрій