Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Візьміть його! — люто вигукнула вона. — Я ніколи не бачила вас раніше. Не допусти мене, боже, знову побачити вас!

І з цими прощальними словами вона якомога швидше пошкутильгала від мене. Було одне пояснення, котре я міг дати її поведінці і яке, безсумнівно, зробив би кожний. Я міг тільки підозрювати, що вона божевільна.

Зробивши такий неминучий висновок, я звернувся до цікавішої речі для дослідження — листа Розанни Спірман. На конверті було написано:

«Френклінові Блеку, есквайру. Віддати в його власні руки (не доручати нікому іншому) повинна Люсі Йолланд».

Я зірвав печать. У конверті лежав лист; а в цьому листі, в свою чергу, було вкладено аркуш паперу. Передусім я прочитав лист:

«Сер, якщо вам цікаво знати значення моєї поведінки з вами у той час, коли ви гостювали в домі моєї господині, леді Веріндер, зробіть те, що вказано в пам'ятці, вкладеній у цей лист, — зробіть це так, щоб ніхто не був присутній при цьому. Готова служити Вам

Розанна Спірман»

Я глянув на клаптик паперу. Ось його копія слово в слово:

«Пам'ятка. Піти до Тремтливих пісків, коли почнеться відплив. Іти по Південному стрімчаку доти, поки маяк на стрімчаку і флагшток на митниці, що над Коббс-Голлом, не опиняться на одній лінії. Покласти палицю чи якусь іншу пряму річ на скелі, щоб продовжити ту лінію. Треба, щоб один кінець палиці був на краю скелі з того боку, який підіймається над зибучими пісками. В морській траві, вздовж палиці (починаючи з того її кінця, який лежить ближче до маяка) пошукати ланцюг. Знайшовши його, повести рукою вздовж ланцюга до того місця, де він звисає по краю скелі вниз до зибучих пісків. І тоді потягни за ланцюг».

Не встиг я прочитати останні слова, підкреслені в оригіналі, як почув позаду себе голос Беттереджа. Винахідник розшукної лихоманки був зовсім охоплений цією непереборною хворобою.

— Не можу більше витримати, містере Френклін. Про що говориться в її листі? Ради бога, сер, скажіть мені, про що говориться в її листі?

Я вручив йому лист і пам'ятку. Він прочитав лист без особливого інтересу. Але друга записка — пам'ятка — сильно вразила його.

— Сищик говорив про це! — вигукнув Беттередж. — Із самого початку й до кінця, сер, Кафф говорив, що вона має план тайника. І він тут! Спаси нас, боже, містере Френклін, ось таємниця, яка спантеличила всіх, починаючи з найвидатнішого Каффа, ось вона готова і жде, так би мовити, тільки того, аби відкритись вам. Зараз приплив, сер, це може кожний бачити. А скільки часу ще залишилось до відпливу?

Він підняв голову й побачив недалеко від нас юнака, який латав сітку.

— Теммі Брайт! — гукнув він на весь голос.

— Слухаю вас! — закричав у відповідь Теммі.

— Коли починається відплив?

— Через годину.

Ми обидва подивились на наші годинники.

— Ми можемо пройти берегом, містере Френклін — сказав Беттередж, — щоб дістатись до зибучих пісків, і часу в нас більше ніж достатньо. Що ви скажете, сер?

— Ходімо.

По дорозі до Тремтливих пісків я звернувся до Беттереджа з проханням відновити в моїй пам'яті події (зв'язані з Розанною Спірман) того періоду, коли розслідування проводив сищик Кафф. З допомогою мого старого друга я скоро здобув уявлення про всі обставини. Подорож Розанни у Фрізінголл, коли весь дім гадав, що вона лежить хвора в своїй кімнаті; таємнича робота Розанни за замкнутими дверима вночі при світлі свічки, що горіла до самого ранку; підозріла покупка Розанною покритого лаком олов'яного ящика і двох ланцюжків від собак місіс Йолланд; цілковите переконання сищика в тому, що Розанна заховала щось у Тремтливих пісках, і цілковита необізнаність сищика з тим, що це могло бути, — всі ці дивні результати невдалого розслідування пропажі Місячного каменя стали зовсім ясними мені, коли ми досягли Тремтливих пісків і прогулювались по низькому карнизу скелі, що звалась Південним стрімчаком.

З допомогою Беттереджа я скоро зайняв правильну позицію і побачив на одній лінії маяк і флагшток. Керуючись вказівками пам'ятки, ми поклали мою палицю в указаному напрямі так прямо, як тільки могли на нерівній поверхні скелі, а потім знову глянули на свої годинники.

Залишалося ще майже двадцять хвилин до відпливу. Я запропонував переждати цей проміжок часу на березі, а не на мокрій і слизькій поверхні скелі. Дійшовши до сухого піску, я приготувався був сісти, як, на велике моє здивування, Беттередж вирішив залишити мене.

— Чому ви збираєтесь іти від мене? — запитав я.

— Гляньте в лист іще раз, сер, і ви самі побачите.

Глянувши в лист, я згадав, що мав зробити відкриття сам.

— Важко мені залишати вас одного в таку хвилину, — сказав Беттередж. — Але вона, бідолаха, вмерла жахливою смертю, і я відчуваю ніби обов'язок перед нею, містере Френклін, виконати її останнє прохання. Крім того, — додав він багатозначно, — в листі нічого не сказано про те, щоб ви зберігали своє відкриття в таємниці. Я піду в ялинник і почекаю вас там. Не затягуйте надовго, сер. За подібних обставин не легко справитися з такою хворобою, як розшукна лихоманка.

З цим прощальним застереженням він залишив мене.

Період чекання, яким би коротким він не був, якщо міряти його одиницями часу, розтягується до жахливих пропорцій, якщо міряти його одиницями невідомості. Це був один з тих випадків, коли неоціненна звичка курити стає особливо дорогоцінною і втішною. Я закурив сигару і сів на схилі берега.