Присмак волі - Володимир Кільченський

Попереду чулися крики і лайка, і хлопці, підігнавши коней, побачили якогось вершника, виваляного в багні і з закривавленим обличчям. Він, розмахуючи руками, щось гнівно розповідав сотнику.

Під’їхавши ближче, Андрій почув розповідь невідомого про вранішній набіг на їхню валку підвід з провіантом та зимовим одягом для війська Хмельницького. Петро уважно слухав утікача від зловмисників. Той розповідав, що грабіжники з татар хапали у селі все, що потрапляло під руку, а хто чинив спротив, рубали на місці. Коли побачили на межі села валку підвід, налетіли, як зграя вовків, і стали рубати обозних та не дуже численну охорону, мало кому вдалося втекти. Дядько тільки і встиг побачити, що це татари буджацькі. Він із ними вже бував у переймах і ті виверти добре пам’ятає. Скільки було татар, він не знає, але думає, що не менше сотні.

Петро Гусак покликав десятників і недовго про щось радився з ними. Макар Пилипенко під’їхав до своїх хлопців і передав наказ сотника виявити, де зараз татари, і сповістити про це. Десятка Макара відірвалась від сотні і повернула на схід, куди показував утікач з пограбованої валки. Макар вирішив звернути зі шляху і попрямував по лісостеповому краю, а наперед послав Івана з Андрієм.

Хлопці їхали, оглядаючись, у дощовій імлі, і попереду почули форкання та чвакання коней по баюрах. Швидко визначили, в який бік рухається валка, і повернулися назад до десятки.

Макар послав одного козака сповістити сотника про розкриття напрямку руху захопленої валки, а залишок десятки став вистежувати, які сили має ворог. Робити це було важко, але Іван вигадав, як підібратися до валки, що швидко сунула у східному напрямку. Зробивши подобу шапки татарина з буджацької орди, він тимчасово поміняв шаблю на татарську і, привітно махнувши рукою, крикнув:

— У такій мряці сам себе не взнаєш. Андрію, якщо щось не так, то пугукну совою. Прислухайся!

Невдовзі підійшла сотня, і Петро всім оголосив, що буде бій і жодного татарчука не варто залишати живим, інакше можуть бути чвари з татарською ордою. Стали готуватися до сутички. З’явився Іван і швидко розповів про кількість татар. Вислухавши його, Петро Гусак розділив сотню на дві частини, а десятку Макара послав до голови валки, щоб ніхто з буджаків не втік.

Десятка Макара об’їхала валку підвід та стала рухатись у попутному напрямку, доки не почула, що сотня нападає на татар. Ось уже стало чути лязкіт шабель, крики козаків до бою і татарський лемент. Степовики волали з переляку, бо не чекали такої швидкої розправи. Десятка Макара розвернулась і неспішно, розтягнувшись ланцюгом, попрямувала з оголеними шаблями до голови валки. На головному возі побачили тільки переляканого їздового. Їздовий від несподіванки вирячив очі на козаків, які з’явилися з імли. Він навіть віжки не випустив із рук, коли шабля одним помахом відтяла йому голову.

Зупинили коней і по обидва боки валки попрямували на клекіт бою, що розгорявся. Козаки Дмитро Будило з Федором Гончарем вискочили наперед і стали звільняти вози від завзятих візників-татар, а хлопці готувалися до більш рішучого бою. Нарешті з’явилися перші втікачі від козаків, які тиснули позаду валки, і тут — тільки не лови ґав. Розпалені боєм буджаки тікали уздовж довгої валки і, чекаючи переслідування, озирались, а коли перед ними з’являлись козаки, від несподіванки не встигали й дихнути, як були зарубані нещадною козацькою шаблею. Крики розпачу лунали звідусіль у буджацькому кагалі, але це не допомагало — сотня Гусака вершила свій суд над крадіями козацького та селянського добра.

Підлужний ледве встигав махати шаблею у різні боки, а втікачів усе більшало. І тоді Макар крикнув:

— Хлопці, швидко ставте вози поперек шляху, будемо їх стримувати!

Андрій, полоснувши їздового по шиї, скинув його та повернув воза поперек шляху, а Яровий — в інший бік і, натягнувши віжки, подав назад. Тепер шлях було перекрито, і Андрій з Іваном, швидко знявши луки, стали випускати стріли по втікачах, а кого не встигали повалити, тих добивали інші козаки, не даючи їм отямитися. Уже зовсім поряд було чути переможні заклики товаришів по сотні, і в стрільців додалося заняття, але й стріли вже закінчилися. Підлужний почув вигук Івана:

— Андрію, на коня, ближче до своїх!

Він скочив на Орлика, що покірно чекав біля воза. Тут посунуло стільки втікачів, що мимоволі козаки відступили вбік, і тоді поміж ними проскочили до десятка вершників. Почули голос Петра Гусака:

— Братчики, не випускайте, добивайте!

І Макар, побачивши, що дали маху, закричав:

— Троє зі мною, а решта — тримайте залогу!

Андрій з Іваном пришпорили коней за Макаром, а за ними ще поспішав Дмитро Будило, здоровий козарлюга, що міг єдиним ударом шаблі перерубати людину. Буджаки, які вирвались з оточення, звернули до лісу, перед яким іще був зелений луг, і четвірка рвонула за ними. Будило на лету став стягувати із-за спини лука і другою стрілою збив одного з вершників. Тепер він випускав їх одна за одною, і ще двоє буджаків впали навзнак від його стріл. Татари побачили, що їхні вершники падають, зупинились, і шестеро приречених на смерть кинулися з переможним кличем на козаків. Макар встиг викрикнути:

— Беріть півколом, рубайте бусурманів!

І вершники зійшлись у рубці до загину.

Назустріч Підлужному нісся татарин, виставивши далеко вперед шаблю і стоячи на стременах. Андрій уже не раз зустрічався з такими відчайдушними вояками. Він, різко зупинивши Орлика, пригнувся, виставив убік шаблю і розпоров живіт запальному вершнику. Після першого зустрічного герцю на боці татар лишилося три вершники, а козаків — четверо, але Будило, проскакавши далі всіх, звалився з коня. Татари швидко повернулися і знову з