Присмак волі - Володимир Кільченський

стала помітною кумедність їхнього одягу та незграбність статури. Тільки вночі хлопців можна було сприйняти за дівчат. Це усвідомили хлопці і стали підсміюватись один з одного під час довгого човгання до розташування сотні Гусака. Першим не витримав Павло Година і, зупинившись, завередував, що зараз же зніме з себе жіноче ганчір’я, а то засміють у сотні:

— Іване, братику, дозволь скинути це ганчір’я! Я можу й голим піти!

— Іди вже собі, усе одно дізнаються, що ми ходили до поляків по-дівочому... Витримаємо. Головне, що голови принесли назад, — зі сміхом відповів Яровий, і тут навіть полонені не втрималися, щоб не засміятися.

— Ще ви, підляшки дідькові, з мене, козака, глузуєте?.. Ось прийдемо до сотні, я вам вріжу по жирних лупах! — злісно накинувся Павло на бранців, і ті замовкли та прискорили рух, щоби Павло не дав стусана.

Нарешті супровідні козаки показали декілька пошарпаних буд, побіля яких і розташувалась їхня сотня, а самі попрямували назад, підсміюючись.

У стані Петра Гусака кухарі вже чаклували над приготуванням сніданку, а сотник якраз вийшов з буди, яку він займав для ночівлі. Побачивши чудернацький ланцюг з дівок та жовнірів, здогадався про повернення його козаків і поспішив їм назустріч.

— Здоровенькі були, мої «дівоньки»! Бачу, що не самі повертаєтесь... Радий за вас, що всі живі. Здайте «язиків» — ідо своїх, відпочивайте! — з полегшенням промовив сотник і обійняв кожного по черзі.

— Хоч пан сотник обняв мене добряче, а то я вже хотів по дорозі сюди викинути це ганчір’я, — зрадів такій зустрічі Павло Година і розцвів у посмішці.

Загальна радість повернення затьмарила негаразди цієї ночі, і всі стали весело розповідати сотнику про пригоди, а він стояв, щасливо посміхаючись та радіючи поверненню улюбленців.

Коли радощі від зустрічі потроху вляглися і бранців відправили до полковника Кривоноса, хлопці стали влаштовуватись на відпочинок, одягнувши своє козацьке вбрання.

Прокинулась четвірка друзів перед заходом сонця. Їх уже чекала зароблена вечеря — соломаха з вишкварками. Страва прийшлась до смаку, бо ж зголодніли за останню добу, коли було їм не до їжі.

Прийшов Макар і також радо привітав відважних козаків з поверненням і пообіцяв, що цієї ночі вони відпочиватимуть. Андрій з Іваном пішли оглянути коней і, впевнившись в їхньому доброму стані, повернулися до свого намету готувати зброю та спорядження, а закінчили підготовку вже при світлі лоївки.

Уранці їхній сон перебили далекі бахкання гаківниць та метушня в їхньому стані. Підлужний вийшов поглянути, що тут відбувається. Побачив, що козаки готувались до бою без них.

Сотня Гусака пішла приступом на місто, а в стані лишилися лише обозні та десятка Макара. Козаки повсідалися півколом, і хлопці стали розповідати про пригоди тієї ночі. Тут уже правдивість була змішана з вигадками, і такий сміх стояв на весь спорожнілий стан, що інші обозні позбігалися і розкривши роти стояли поряд, боячись пропустити щось цікаве. Не упустила свого й четвірка друзів, підтримуючи одне одного у вигадках. Вони сплели зі своїх вивідин таке сміховисько, що і в самих заболіли животи від реготу. Найбільше старався Павло, прикрашаючи свою значимість у нічній вилазці, навіть підморгуючи хлопцям, таємничо повідомив, що один жовнір запропонував йому поженихатися...

Попіл сподівань 

Пізно увечері сотня повернулася з приступу міста, і Андрій зрозумів, що козаків Петра Гусака спіткала невдача. Не прийшли у стан з десяток товаришів, і в цей вечір за вечерею згадували добрим словом побратимів та читали пам’ятні молитви за упокій душі.

Макар розповів хлопцям, як сталося, що загинуло чимало козаків на приступі до Львова. Сотню Гусака поставили на перекриття відступу з міста на той випадок, коли захисники не витримають і почнуть відступати. Розташувались на північно-західних околицях Львова, але відступаючих не було, а у другій половині дня з міста стали вириватися поодинокі драгуни.

І раптом близько сотень трьох драгунів стали напирати на дві сотні козаків. Поляки за будь-яку ціну хотіли вирватися з облоги і оскаженіло пробивали собі шлях на Замостя. Від такого натиску похитнулися козаки Гусака, а ті почали кришити наліво та направо, пробиваючи собі шлях, потім ринулися в розірвану залогу — хотіли доганяти їх, але дві сотні козаків багато втратили своїх, треба було рятувати поранених та ховати забитих.

Доки копали могили і приводили сотню до бойового стану, надійшла звістка про те, що поляків настигли татарські кіннотники і не багатьом вдалося втекти. Сьогодні Кривоніс виділив час на відпочинок, і Петро Гусак чекає поповнення своєї сотні. Коней вистачає, та й зброї вдосталь, а людей немає. А сьогодні вночі знову десятці Макара треба йти на вилазку, готувати місце для приступу до Львова побіля собору Святого Юра.

Цього разу десятка готувалася при опікуванні Макара. Він особисто перевіряв усіх, починаючи з чобіт і закінчуючи оглядом пістолів та луків. У кого не було луків, швидко їх отримали, і козаки почали вправлятися, стріляючи по опудалах, а наставниками були вправні сагайдакери — четвірка друзів. Швидко поновили навички, і під вечір усі були готові вийти у таємний похід до Львова.

Добре повечерявши, десятка козаків попрямувала в супроводі провідників до міста, що темніло вдалині. Макар запропонував перейти оборону захисників Львова не побіля собору Святого Юра, а подалі, там, де їх не чекають. Провідні козаки пообіцяли Макару здійняти галас та стрілянину подалі звідси, а десятка в цей час зможе перейти до міста.

Трохи згодом, почувши обіцяну стрілянину біля собору, Макар наказав рухатися до міста, пославши наперед четвірку друзів, щоб вивідати засідки ворожих дозорців. Треба було