Місячний камінь - Вилки Коллінз
Через три тижні після цього, наскільки я пам'ятаю, стало відомо, що діється щось незвичайне. Трапилось мені зайти в контору свого повірника і друга, і я помітив, що він прийняв мене з більшим, ніж завжди, інтересом.
— У мене є для вас новина, — сказав він. — Як ви гадаєте, що я почув сьогодні ранком у Доктор-Коммонс? Духівницю леді Веріндер уже запитували і розглядали!
Це була справді новина! В духівниці не було абсолютно нічого, що могло б викликати якісь суперечки, і я не міг збагнути, кому цікаво було її розглядати. (Я, мабуть, правильно зроблю, якщо поясню в цьому місці для тих людей, хто цього не знає, що законом дозволено кожному, хто звернеться в Доктор-Коммонс за довідкою, заплативши шилінг, ознайомитися з будь-якою духівницею).
— Чи не довідались ви, хто саме цікавився духівницею? — запитав я.
— Так, клерк сказав мені це без вагання. Духівницю розглядав містер Смоллі, з фірми Скіпп і Смоллі. Вона ще не була скопійована в фоліактовий реєстр. Отже, нічого не лишалось робити, як відхилитись від заведеного порядку й показати йому оригінальний документ. Він дуже старанно розглядав його і зробив помітки в своїй записній книжечці. А знаєте, що йому було потрібно там?
Я заперечно хитнув головою і сказав:
— Ні. Але дізнаюсь, і сьогодні ж.
Із цим я відразу ж повернувся в свою контору.
Якби інша фірма проявила незрозумілий інтерес до духівниці моєї покійної клієнтки, мені б, можливо, було не легко зробити деякі відкриття. Але на Скіппа і Смоллі я мав вплив, так що тут мені порівняно легко було діяти. Мій власний клерк (дуже здібна й чудова людина) був братом містера Смоллі, і завдяки цьому побічному зв'язку Скіпп і Смоллі вже кілька років підбирали крихти, що падали з мого стола, інакше кажучи, ті справи, котрі потрапляли в мою контору і які я з різних причин не хотів вести особисто. Моє професіональне покровительство було в даному разі вельми важливим для фірми. Я мав намір, якщо буде потрібно, нагадати про це покровительство в даному випадку.
Повернувшись у контору, я розповів моєму клерку про те, що сталось, і послав його в контору брата з таким дорученням: «Містер Брефф наказав кланятись і повідомити вас, що він бажав би знати, чому містери Скіпп і Смоллі визнали за потрібне розглядати духівницю леді Веріндер».
Це примусило містера Смоллі разом із своїм братом відразу ж прийти в мою контору. Він признався, що діяв за інструкціями, одержаними від клієнта. А потім додав, що не може сказати більш нічого, бо це було б порушенням професіональної таємниці з його боку.
Ми трохи посперечалися з приводу цього. Певна річ, він мав рацію, а не я. Правду кажучи, я був розсердився, у мене виникла підозра, і я настирливо хотів дізнатись більше. Ще гірше — я відмовився вважати таємницею будь-яку додаткову інформацію, запропоновану мені, і вимагав повної свободи дій для себе. Більше того, я хотів здобути найбільше вигоди зі свого становища.
— Вибирайте, сер, — сказав я містерові Смоллі, — між ризиком втратити справи або вашого клієнта, або мої.
Цілком згоден, що це необгрунтована вимога, — деспотичний натиск, і нічого більше. Подібно до інших тиранів, я настояв на своєму. Містер Смоллі зробив вибір без найменшого вагання. Він покірно посміхнувся і назвав ім'я свого клієнта:
— Містер Годфрі Еблуайт.
Цього для мене було досить, мені більше нічого не треба було знати.
Дійшовши до цього пункту в моїй розповіді, я повинен пояснити читачеві зміст духівниці леді Веріндер, щоб він був обізнаний з цим нарівні зі мною.
Коротше кажучи, Речел Веріндер, згідно з духівницею, не могла нічим користуватись, окрім довічного прибутку. Чудовий здоровий розум її матері і мій великий досвід звільнили її від усякої відповідальності й захистили від усякої небезпеки стати в майбутньому жертвою жадібної і безсовісної людини. Ні вона, ні її чоловік (якби вона вийшла заміж) не могли взяти й шести пенсів ні з земельної власності, ні з капіталу. Вони могли жити в лондонському або йоркшірському будинках і мати хороші прибутки — і це все.
Коли я обміркував те, про що довідався, я зайшов у безвихідь: що ж мені далі робити?
Ще й тижня не минуло, відколи я почув (на моє здивування і прикрість) про заручини міс Веріндер. Я щиро поважав і любив її, і мені було невимовно сумно почути, що вона виходить заміж за містера Годфрі Еблуайта. І ось тепер цей чолов'яга, якого я завжди вважав брехуном з добре підвішеним язиком, справдив найгіршу про нього думку і прямо розкрив, що він одружується з корисливою метою. «Ну, і що ж тут такого? — ви можете сказати. — Подібне робиться щодня». Згоден, вельмишановний сер. Та чи сприйняли б ви все так легко, якби йшлося, скажімо, про вашу сестру?
Перше, що спало мені на думку, було питання, чи не відмовиться містер Годфрі Еблуайт від своїх заручин після того, що з'ясував юрист за його дорученням?
Це цілком залежало від його фінансових обставин, про які я нічого не знав. Якщо його справи були дуже кепські, йому вигідно було одружитися з міс Веріндер заради самого тільки прибутку. Якщо ж, із другого боку, йому необхідно було терміново дістати велику суму на певний час, тоді духівниця леді Веріндер досягла б своєї
