Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Мені шкода, — сказав я, — що ви мали клопіт іти до мене. Містер Люкер помилився, пославши вас сюди. Мені доручають, як і іншим людям моєї професії, позичати гроші. Але я ніколи не даю гроші незнайомим людям і ніколи не позичаю під таку гарантію, яку пропонуєте ви.

Зовсім не намагаючись, як це робили б інші, умовляти мене вчинити проти моїх правил, індус ще раз вклонився і загорнув свою шкатулку в обидві обгортки, не кажучи ні слова. Він встав — цей чудовий убивця встав, щоб іти, тієї самої хвилини, як я відповів йому!

— Чи не будете ви такі ласкаві для іноземця і чи не дозволите мені одне запитання, — сказав він, — раніш ніж я піду?

Я вклонився зі свого боку. Лише одне запитання на прощання. У моїй практиці в середньому задають по п'ятдесят.

— Припустимо, сер, що ви могли б позичити мені гроші, — сказав він, — в який саме строк я повинен був би повернути їх вам?

— Згідно із звичаями моєї країни, — відповів я, — ви були б зобов'язані повернути борг (якби ви захотіли) через рік після того, як взяли гроші.

Індус востаннє вклонився мені ще нижче, ніж раніш, і відразу тихенько вийшов з кімнати.

Це сталося в одну мить, — він вислизнув тихою, гнучкою кошачою ходою, яка, признаюсь, трохи налякала мене. Як тільки я опам'ятався настільки, що почав думати, я дійшов одного ясного висновку з приводу незрозумілого гостя, який вшанував мене своїм візитом.

Його обличчя, голос і манери під час нашої розмови були такі стримані, що здавалися неприступними найдопитливішому поглядові. Але заглянути під його маску спокійної зовнішності він все-таки дав мені змогу. Не виявив ні найменшої ознаки інтересу запам'ятати що-небудь з того, що я говорив йому, аж доки я не сказав, у який строк дозволяється боржникові зробити перший внесок грошей, взятих ним під заставу. Коли я інформував його про це, він уперше за всю нашу розмову глянув мені прямо в обличчя. З цього я зробив висновок, що він спеціально поставив мені останнє запитання, і в нього був особливий інтерес почути мою відповідь. Чим більше я думав про те, що сталось між нами, тим більше я підозрював, що принесена шкатулка і прохання дати позику були простою формальністю для того, щоб прокласти шлях до останнього запитання, поставленого мені.

Повіривши у правильність такого висновку, я постарався зробити дальший крок і вгадати причини приходу індуса; в цей час мені принесли листа від самого Септімуса Люкера. Він просив у мене пробачення в огидливо раболіпних висловах і запевняв, що може все пояснити, якщо я удостою його особистої зустрічі.

Я ще раз пожертвував своїми професіональними справами для простої цікавості й призначив йому побачення в моїй конторі на другий день.

Містер Люкер був у всіх відношеннях значно нижчий від індуса, — такий вульгарний, такий бридкий, такий раболіпний і нудний, що не варт його й описувати принаймні на цих сторінках. Ось коротко суть того, що він мені сказав.

Напередодні візиту до мене індуса містер Люкер був вшанований відвіданням цього вишуканого джентльмена. Незважаючи на його європейський костюм, містер Люкер відразу ж упізнав у гостеві верховоду трьох індусів, які набридли йому, блукаючи біля його будинку, так що йому довелось порадитися з суддею в цій справі. Зробивши це дивне відкриття, він прийшов до висновку (цілком природно, мушу признатись), що індус обов'язково належить і до зграї тих трьох людей, котрі зав'язали йому очі, заткнули рот і відібрали в нього розписку банкіра. В результаті — він був паралізований від страху, тож твердо вважав, що прийшла його остання година.

Зі свого боку індус зберігав вигляд зовсім незнайомої людини. Він вийняв маленьку скриньку і звернувсь до нього з тим самим проханням, що й до мене. Бажаючи скоріше спекатись його, містер Люкер заявив на його прохання, що грошей у нього нема. Тоді індус попросив назвати людину, до якої було б краще й доцільніше звернутися по позику. Містер Люкер відповів, що в подібних випадках краще й доцільніше звертатись до адвоката, який має добру репутацію. Індус попросив назвати людину з такою репутацією і такої професії, і містер Люкер назвав мене, — з тієї простої причини, що, будучи дуже переляканим, він схопився за перше ж ім'я, яке пригадав.

— З мене піт котився градом, сер, — закінчив цей нещасний чоловік. — Я сам не знав, що говорю. Сподіваюсь, ви не звинувачуватимете мене за це, сер, беручи до уваги, що я був переляканий до смерті.

Я вельми люб'язно вибачив цій людині. Це був найкоротший шлях звільнення від Люкера. Коли він збирався вже йти, я затримав його, щоб запитати ще дещо. Чи не питав індус чогось особливого в ту хвилину, коли виходив від містера Люкера?

Так! Індус запитав містера Люкера, запитав саме те, про що питав і мене, прощаючись, і дістав таку саму відповідь, яку дав йому я.

Що це означало? Пояснення містера Люкера не допомогло мені розв'язати цю проблему. Не допомогла мені й моя кмітливість, до якої я звернувся, у подоланні цих труднощів. Того дня я був запрошений на обід і пішов до себе нагору переодягтись без особливого настрою, зовсім не підозрюючи, що дорога в мою кімнату нагору буде дорогою відкриття.

Найвизначнішою персоною серед гостей, запрошених на обід, був містер Мартует.

Коли він повернувся в Англію кілька місяців тому, громадськість дуже цікавилась цим мандрівником як людиною, котра пройшла через багато небезпечних пригод і врятувалась від них, ніби для того, щоб розповідати про них. Тепер він